У ході робіт над остеклением хору руанского абатства Сент-Уэн техніка сполучення безбарвного і кольорового скла була стандартизована. У капелах деамбулатория віконні прорізи заповнені безбарвним склом з кольоровим бордюром і центральним кольоровим включенням. Безбарвне скло выложено ромбовидними пластинами, що утворять сітку, що походить на шпалеру, повиту витонченими стеблами рослинного орнаменту. Центральні полноцветные включення, що займають біля половини висоти вікна, утворять у сукупності широку кольорову смугу, що охоплює весь нижній ярус хору.

На північно-східному вікні центральної капели (капели Богоматері) поміщена сцена Благовіщення. Діва Марія коштує під пишним балдахіном, що розташований на червоному тлі з листяним орнаментом. Позу її відрізняє характерний Я-образний вигин; вільно спадаючі складки одягу ховають щільні, округлі форми тіла. Майстерність, виявлена вітражистом у тонкій грі світлотіні, додає об’ємність складкам драпірування, обличчю і рукам: здається, начебто фігура Богоматері виступає вперед на тлі скла, як рельєф. Відтінки жовтого і синього тонів у сполученні з насиченим червоним кольором додають цієї композиції тепле світіння, різко відокремлюючи її від сріблистих пластин безбарвного скла, що обрамляють сцену Благовіщенн зверху і знизу. Стиль зображення фігур на руанских вітражах зв’язаний з останніми досягненнями паризьких живописців, у першу чергу — з учнями і послідовниками ілюстратора Жана Пюселя. Ця стилістична близькість до паризького мистецтва періоду близько 1325 року дозволяє припустити, що настоятель абатства Сент-Уэн запросив для остекления своєї церкви майстрів зі столиці.

Ще один видатний зразок витражного мистецтва тієї епохи зберігся до наших днів у тхорі собору в Эвре (до південно-заходу від Руана). Верхній ярус цього хору незабаром після завершення будівельних робіт був прикрашений вітражами з ініціативи єпископа Жоффруа ле Фаз. Якщо в тхорі Сент-Уэн монументальні кольорові картини були поміщені на безбарвному тлі, то в Эвре три вікна східної стіни цілком заповнені кольоровим склом. На центральному вікні зображена Мадонна з Дитиною (собор присвячений Діві Марії) і Іоанн Хреститель, що був святим заступником попереднього єпископа, Жана дю Прата. У лівому вікні поміщене монументальне Коронування Марії, а в правом — Благовіщення. У нижній зоні кожної з трьох композицій зображені уклінні донаторы і їхні герби. Добірність, що відрізняє вітражі эвреского деамбулатория, досягає тут такого ступеня пишноти, що назвати ці шедеври простою імітацією руанского стилю вже неможливо: перед нами оригінальне досягнення витражного мистецтва.Цикл вітражів, порівнянних по якості з композиціями із Сент-Уэн і Эвре, був створений у 1325/1330 — 1340 роках для хору церкви абатства в Кенигсфельдене (Швейцарія). Цей подвійний францисканско-клариссинский жіночий монастир заснували на тім самім місці, де в 1308 році король Альбрехт 1 упав від руки свого племінника, дві представниці династії Габсбургов — королева Єлизавета і королева Агнеса, не поскупившись на пишну обробку свого дітища. У центрі заскленого хору поміщені вітражі з епізодами з євангельської історії, зокрема — з «Поклонінням волхвів». Кожна сцена цього оповідального циклу, що займає всі три секції вікна, укладена в архітектурне обрамлення. Дитина Христос, що сидить на колінах Марії, протягає руки до гостей, що принесли багаті дарунки. Об’ємність трону Богоматері і частково перекривають один одного фігури центральної секції — перші боязкі ознаки тенденції до передачі простору в мальовничому зображенні. Концепція об’ємності в живописі, що зародився в Італії, до півночі від Альп уперше стала систематично використовуватися в Парижеві в 20-і роки 14 століття. Де саме були виготовлені розкішні кенигсфельденские вітражі, невідомо (можливо, їхній створили майстра в Базелеві).

Візуальною об’ємністю відрізняються зображення трьох витражных циклів, створених приблизно в той же період на південно-заході Німеччини: на центральному вікні хору згодом знесеної домініканської церкви в Страсбурзі (вітражі нині знаходяться в капелі Святого Лаврентія в соборі цього міста), на центральному вікні хору францисканской церкви в Эслингене і на кенигсфельденских вікнах.

Секція монументального Розп’яття, що прикрашає хор собору Санкт-Стефан у Відні, із зображенням Богоматері і святого Іоанна була відтворена також у декорі іншого будинку, вибудованого за замовленням Габсбургов. При герцогу Альбрехте 2 Австрійському хор у стилі зрілої готики був нарешті добудований і в 1340 році освячений. Очевидно, робота над Розп’яттям завершилася незадовго до цієї події. Емоційна напруга, що виходить від фігур Богоматері і святого Іоанна, підкреслене темно-червоним тлом, — дуже красномовний прояв характерної для того періоду глибини релігійних почуттів.

Друга половина 14 сторіччя стала дійсним золотим століттям вітража в немецкоязычных областях. Великим центром виробництва вітражів була Прага, де в 15 столітті гусити знищили всі плоди цього мистецтва. Вплив празьких майстрів поширювалося на Австрію (Відень), Східну Німеччину (Эрфурт), Франконию (Нюрнберг), Швабию (Ульм), верхнерейнские землі (Шлеттштатд) і навіть Англію. В Франції багато вітражів також загинули під час Столітньої війни (1337 — 1453) і релігійних воєн 16 століття. До кінця 14 сторіччя художні стилі, що переважали в двох найважливіших центрах витражного мистецтва — Парижеві і Празі, — багато в чому зблизилися між собою, і в результаті, як це вже случалося на рубежі 13 — 14 століть, на зорі 15 сторіччя сформувався інтернаціональний стиль, що історики мистецтва називають «м’яким стилем» чи «інтернаціональною готикою».

Видатними зразками цього стилю є Королівське вікно в тхорі собору Эвре (1390 — 1400) і велике вікно в приймальні люнебургской ратуші (ок. 1410). Вітраж, піднесений у дарунок собору Карлом 6, був, очевидно, виготовлений у паризькій майстерні. У центрі цього вітража, розділеного на чотири секції, поміщена фігура монарха. Він зображений уклінним у невеликим,