перекритим зводом каплиці. Разом із що коштує рядом святим Дионисием король звернений обличчям до Богоматері. Віртуозна майстерність, з яким виконана ця композиція, перевершує усі відомі добутки французького витражного мистецтва тієї епохи. А в люнебургской ратуші зберігся від початку 15 століття один з найрідших зразків монументального вітража на світську тему. «Дев’ять великих», до числа яких відносилися Карл Великий і король Артур, вважалися в епоху пізнього Середньовіччя ідеальними правителями, а тому зображення їх нерідко зустрічалися в ратушах.
До середини 15 століття витражное мистецтво стало випробувати усе більш помітний вплив фламандського станкового живопису — ведучої школи того періоду. У 1451 році багатий французький купець Жак Кер, якому було подароване дворянство, уніли щедре пожертвування на витражный декор своєї капели в соборі Буржа. Вітраж Жака Кера відзначений безсумнівною печаткою стилю Яна ван Эйка. Як і в Эвре, центральна сцена розподілена тут між двома секціями. В одній поміщена фігура архангела Гаврила, що принесло Марії благу звістку, в іншій — сама Діва Марія. Як і в Эвре, в інших двох секціях зображені святі заступники донатора і його чоловіки. У просвітах ажурного орнаменту парять ангели з гербами королівського будинку, на службі в який складався Жаку Кер. Цей вітраж виконаний у художніх традиціях паризької школи, але по ескізі фламандського художника. Відповідно до традиції монументального вітража фігури поміщені на передньому плані і не займають весь доступний простір.
Дотепер, за винятком вікон люнебургской ратуші, ми розглядали тільки вітражі, що прикрашали собори і розкішні будівлі, зв’язані з придворними колами. Однак із другої половини 14 століття вітражі всі частіше використовувалися й у декорі міських парафіяльних церков. Вітражисти стали приїжджати в міста, де колись не існувало традицій витражного мистецтва, — наприклад в Ульм, де в 1390 — 1420 роках був заново засклений хор собору. Близько 1430 — 1431 років були виготовлені вітражі для капели сімейства Бессереров на південній стороні хору. Майстер, що виконувало замовлення Бессерера, був, безсумнівно, знаком з добутками фламандського художника Робера де Кампена (Флемальского майстра). Використовуючи новітні стилістичні досягнення, він перетворив ульмскую майстерню в одну із самих передових у Південній Німеччині, що принесло йому чимало замовлень в інших містах (наприклад, у Констанці, Блаубойрене і Берні).
Саме в цієї ульмской майстерні був виготовлений у 1441 році перший вітраж для готичного хору собору в Берні. У 1447 році капітул собору вирішив доручити подальшу роботу з остеклению хору місцевим майстрам. Результатом став вітраж Поклоніння волхвів на північній стороні хору, оплачений сімейством Рингольтингенов. Цей вітраж виконаний по ескізі чи художника декількох художників, що працювали в традиціях Верхне- рейнського майстра (див. франкфуртский «Райський сад»). У циклі картин з кольорового скла знаходиться рідкий для витражного мистецтва сюжет — історія волхвів, що завершується чудовою сценою поклоніння Дитині Христу.
Із середини 15 сторіччя художній розвиток французького вітража визначалося фламандськими впливами. У 1474 році герцог Жан 2 де Бурбон віддав розпорядження про будівлю нової колегіальної церкви (нині собор) поруч зі своїм замком у Мулене. (У 1527 році роботи були припинені, і церква добудували тільки в 19 столітті.) Близько 1480 року в зведеній на той момент частини церкви остеклили вікна. Одне з цих вікон прикрасило чудовий вітраж Розп’яття, виконаний за замовленням кардинала-архієпископа Лионского Карла де Бурбона. Він витриманий у стилі фламандського живописця Хуго ван дер Гуса, але в кращих традиціях витражного мистецтва розділений на три самостійні сцени.
Приблизно з того ж часу під вплив фламандського станкового живопису попадає і німецький вітраж. Ведучим представником цього нового стилю в Ельзасу був Петер Геммель, що керував майстерні в Андлау. Його добутки настільки прийшлися до смаку сучасникам, що на чотири роки Геммелю довелося об’єднати під своїм початком ще чотири майстерні: тільки так удавалося справлятися з великою кількістю замовлень.
У 1481 році Геммель створив чудовий цикл вітражів для капели сімейства Фольккамеров у тхорі нюрнберзької церкви Санкт-Лоренц — одну з кращих своїх робіт, виконаних за роки спільної діяльності з іншими майстрами. У центрі цієї композиції зображене «Містичне одруження Святої Катерини». Елегантний стиль зображення фігур сполучається тут із блискучою технікою витражного мистецтва. На жаль, вітражі Фольккамеров стали останнім шедевром, що вийшов з майстерень Геммеля, — однак їхній можна назвати цілком гідним фіналом історії позднеготического вітража.