Єврейські об’єкти в музеях України, навіть наприкінці ХХ ст., не мали постійного місця в експозиціях. Надзвичайно рідко зустрічаються випадки тимчасових виставок.

Спроби вивчення іудаїки в музеях України поодинокі. Справжня наукова реставрація, атрибуція проводиться тільки у згаданому Музеї історичних коштовностей. Невеличкі зрушення у справі виявлення, каталогізації, осягнення естетики єврейської культури як духовного продукту має місце у Волинському обласному краєзнавчому музеї, Львівському історичному музеї, Львівському музеї історії релігії, Львівській галереї мистецтв.

Аналізуючи єврейське музейництво в Україні на протязі ХХ ст., потрібно зупинити увагу на такому напрямку колекціонування, як ілюстративні матеріали, тобто організацію фототек та неґатек. Цілком унікальними джерелами “першої руки” є фотодокументальні колекції М.А. Таранушенка, Д.М. Щербаківського, Г.В. Бриллінга, Національного музею у Львові.
Певним імпульсом щодо пробудження хоча б побіжної уваги до єврейських речей у сучасних колекціях українських музеїв виступила Постанова Кабінету міністрів України від 3 квітня 1997 року №308 про створення Української частини Спільної україно-американської Комісії з питань культурного надбання. Це був перший крок, спрямований на виконання Угоди між урядами України та США “Про охорону та збереження культурного надбання” (підписана 4 березня 1994 року).

З метою популяризації діяльності вищезгаданої Комісії у 2000-му році був виданий альбом “Пам’ятки єврейської культури: В музеях і заповідниках” на трьох мовах – українській, анґлійській та івриті.

Видання представлено під патронатом Президента України пана Л.Кучми та посла Ізраїля в Україні пана А.Азарі. По суті це перше видання українською мовою, зроблене в Україні, про єврейське культурне надбання, що збережене в Україні. Альбом дає уявлення про різнопланові об’єкти єврейської традиційної культури на українській етнічній території і складається зі 107-ми ілюстрацій. Фоторяд – це експонати з 7-ми збірок: Львівського історичного музею, Львівського музею історії релігії Львівського музею етнографії та художніх промислів, Львівської галереї мистецтв, Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Я. Яворницького, Вінницького обласного краєзнавчого музею, Музею історичних коштовностей України.

Представлено лише сім колекцій. Це у десять разів менше загальної кількості збірок, у яких є єврейські речі”. Зазначимо, що у виданні “Пам’ятки еврейської культури в Україні” уведені переліки експонатів з 24-х збірок, окрім згаданих вище семи. Начебто документальний матеріал альбому наочно свідчить, на жаль, про абсолютну необізнаність упорядників переліків щодо навіть елементарних назв предметів.

Макет книги “Пам’ятки еврейської культури в Україні” зроблений фахово. Він організований як свого роду експозиція, виставка єврейських пам’яток кінця ХVІІ – початку ХХ століть. Незвичні у своїй характерності музейні предмети поставлені поряд, як люди, щільно, пліч-о-пліч. Це дозволяє, при бажанні, побачити, відчути їх прадавній глибинний взаємозв’язок, збагнути внутрішню логіку єврейських речей, що ніяк не залежала від місця та часу створення…
Зважаючи на вибірковість, відсутність верифікованого підходу до вивчення пам’яток єврейського мистецтва, на часі постає питання про підготовку “Зведеного ілюстрованого наукового каталогу іудаїки в музеях України”. Певні кроки на цьому шляху можуть бути зроблені вже сьогодні. Будемо сподіватися на розуміння і підтримку Української частини Спільної україно-американської Комісії з питань культурного спадку. Канун річниці цієї інституції, створеної 3 квітня 1997 року (№308) міг би ознаменувати новий етап вивчення іудаїки України.

Мистецтво кожного народу – від бога, воно беззахисне, але безсмертне і зберігає свою самобутність…

Мистецтво юдеїв напряму пов’язане з історією розвитку української промисловості.

Культура євреїв, яка влилася в полікультуру України з ранньохристиянського часу (окремі колоніальні поселення у Галицько-Волинських землях, тощо), і домінувала на мапі цілих областей до часів першого голокосту періоду Гетьманщини і після – до перепису Л.Похилевича 1860-х рр. (зокрема, Черкащина, вся Волинь), стала рушійною силою Першого Відродження України на землях князів Острозьких, збудження згущеної образності епохи Барокко (ХVІІ – ХVІІІ століть), розвитку промисловості в ХІХ столітті, зародку великих міст, появи стилю Альгамбра у 1890-х.
Хатні, промислові та церемоніальні предмети, виготовлені євреями і єврейськими підприємствами, які підняли виробництва України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, закладали фундамент нинішніх легкої і важкої промисловості в більшості реґіонів. Оскільки юдеям було заборонено займатися хліборобством та селитися у великих містах, вони засновували невеличкі, а згодом і більші підприємства, заводи, фабрики, які з часом утворили густе павутиння промислової мережі у взаємозв’язках.

Авторські розробки електротехнічного фарфору, сантехнічного фаянсу, художнього скла, дизайну і технології промислового металу в єврейських громадах відзначалися культурою виконання і низкою винаходів, які не знайшли в свій час відображення ані у мистецтвознавчій, ані у музейницькій, ані у технічній літературі, оскільки були пов’язані з музеями віддалених юдейських селищ, асортиментних кабінетів при виробництвах, переважно винесених за межі мегаполісів.

Маючи розвинені традиції з багатовіковою історією, євреї-ремісники і члени громад містечок, керованих цадиками-підприємцями, через небезпеку розголосу технологічних напрацювань і, відповідно, перспективи знайдення конкурентів, намагалися тримати в таємниці свої винаходи, не привертати до себе особливої уваги. Тим більше, що релігійне життя євреїв, просякнуте ідеєю незасмучення, вшанування всього родинного, було певною мірою пересторогою від іновірців, яких намагалися впритул не допускати до технології на підприємствах.

Приміром, типологія виробів керамічних підприємств України ХІХ століття, зокрема галузі фарфору-фаянсу, що являла собою розвинуту мережу єврейських підприємств, нині має стати набутком не