3) широка пропаганда трудового законодавства всіма способами (через ЗМІ, лекції і т. д.) серед трудящих, а також навчання основам його працедавців і їх представників (адміністрації) з використанням практики показу ефективних способів захисту від трудових правопорушень, навчання трудящих культурно боротися за свої трудові права [1, c. 13].

Трудові права працівників покликані захищати і всі юрисдикційні органи, що розглядають трудові спори, включаючи суди.

У юридичній літературі вказуються основні три способи захисту трудових прав працівників і їх законних інтересів: державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, захист трудових прав працівників професійними спілками і самозахист працівниками трудових прав. Але, вказуючи на форми цього самозахисту, до цих форм необхідно також віднести вирішення індивидуальних і колективних трудових спорів – ці важливі форми завжди починаються за ініціативою працівників, без чого не може бути ні індивідуальних, ні колективних трудових спорів. Тому їх також необхідно відносити до основних форм самозахисту трудових прав працівниками за допомогою юрисдикційних органів, покликаних їх вирішувати.

Процедурно-процесуальні відносини з вирішення трудових спорів, також безпосередньо пов'язані з трудовими відносинами. Всі процесуальні відносини з трудових спорів виникають, як правило, на основі такого юридичного факту, як дії робітників (що виявили волю на розгляд спору). Поняття «Захист трудових прав» включає не тільки вказані способи захисту, але і інші способи – як апробовані багаторічною практикою (наприклад, при створенні самого акту трудового права в централізованому або локальному порядку), так і нові, наприклад працівник може відмовитися від виконання непередбаченої трудовим договором роботи, а також роботи, яка безпосередньо загрожує його життю і здоров'ю (за винятком випадків, передбачених законодавством), зберігаючи при такій відмові всі трудові права. Проте, це дуже обмежено вузьке поняття самозахисту не охоплює всіх форм самозахисту, про які говорить Конституція України: «Кожен має право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом». І який би не заборонений законом спосіб самозахисту своїх трудових прав працівники не вибрали, він правомірний не тільки щодо захисту індивідуальних, але і колективних трудових прав і законних трудових інтересів.

Захист трудових прав – це різні дії державних і профспілкових органів з профілактики трудових правопорушень, а при їх появі – надання допомоги цими органами працівникам в ліквідації таких правопорушень (індивідуальних або колективних), відновленні порушених трудових прав і притяганні до відповідальності порушників [22, c. 49].

Процес захисту трудових прав має свої стадії, зокрема:

а) профілактика від трудових правопорушень;

б) розгляд трудового правопорушення при вирішенні трудових спорів;

в) відновлення порушених трудових прав;

г) відповідальність за трудові правопорушення.

Треба враховувати, що перший захист трудових прав працівників має місце вже на стадії створення нових актів, щоб в них не ліквідовувати завойовані права. Весь захист трудових прав зі всіма його стадіями і способами входить також в механізм правового регулювання праці. А таким механізмом є система правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкованість трудових і безпосередньо пов'язаних з ними інших відносин у сфері праці відповідно до цілей і завдань правової соціальної держави.

Структурними елементами механізму правового регулювання є:

а) норми права, що встановлюють правила поведінки;

б) правовідносини як елемент реального життя права;

в) акти реалізації юридичних прав і обов'язків, тобто фактична поведінка суб'єктів правовідносин. У цьому елементі механізму правового регулювання праці можливі правопорушення працедавцем своїх трудових обов'язків, а отже, прав працівників [25, c. 23].

Захист трудових прав працівників це одночасно і захист правопорядку в праці, відновлення порушеної законності. А законність у сфері праці – строге і повне виконання приписів трудового законодавства всіма суб’єктами трудового права.

Правопорядок у сфері праці – це система суспільних відносин в праці, яка встановлюється по точному і повному здійсненню норм трудового законодавства всіма суб'єктами трудового права.

В умовах стабільності трудового правопорядку, в якому беруть участь всі елементи механізму правового регулювання праці, ефективніше реалізуються трудові права і обов'язки суб'єктів трудових і безпосередньо пов'язаних з ними правовідносин, а у випадках трудових правопорушень швидше і повністю захищаються і відновлюються трудові права працівників.

Змістом трудового правопорядку є правомірна поведінка всіх суб'єктів трудового права. Оскільки він складається на основі норм трудового права, то через це охороняється, захищається державою.

Способи захисту трудових прав працівників є одночасно гарантіями законності у сфері праці і трудового правопорядку.

Конкретний рівень (нормальний, високий, низький) трудового правопорядку і законності у сфері праці в кожній організації відображає і стан суспільного життя в соціальній сфері в правовій державі. До високого рівня трудового правопорядку і законності у сфері праці на кожному виробництві повинні прагнути як до результату правового регулювання праці всі суб'єкти трудового права.

Працедавець, його представники не мають права перешкоджати працівникам в здійсненні всіх форм самозахисту своїх трудових прав. А переслідування працівників за використання ними допустимих законодавством способів самозахисту своїх трудових прав забороняється. За порушення даної заборони вони несуть відповідальність як за порушення трудового законодавства, встановлену КЗпП, Кодексом про адміністративні правопорушення і навіть Кримінальним кодексом [15, c. 199].

Відповідальність за порушення трудового законодавства і охорони праці як дисциплінарну, так і адміністративну (штраф) і матеріальну, а у відповідних випадках – кримінальну, несуть винні посадові особи адміністрації, роботодавці. Винні в цьому керівники підприємств, його підрозділів і їх заступники можуть бути на вимогу профспілкового