Завдяки наявності в обв’язці пристрою регулятора керування прямої дії, який підтримує за собою постійний тиск, тиск у підмембранній камері також буде сталим. Будь-які відхилення вихідного тиску від заданого викликають зміни тиску в надмембранній камері, що веде до переміщення основного клапана у нове рівноважне положення, яке відповідає новим значенням вхідного тиску і витрати, при цьому відновлюється вихідний тиск газу.

Принцип дії регулятора РДБК1 (рисунок 10.2, а) наступний. Газ вхідного тиску поступає в стабілізатор 1, а від нього – в пілот непрямої дії 3. Підмембранна камера стабілізатора зв’язана з підмембранною камерою виконавчого вузла. Від пілота газ через регулювальний дросель 10 надходить під мембрану виконавчого вузла і через другий регулювальний дросель 9 викидається в газопровід за регулятором. Надмембранна камера пілота через дросель 8 зв’язана з газопроводом за регулятором. Завдяки неперервному потоку газу через дросель 10 тиск перед ним, а відповідно і в підмембранній камері виконавчого вузла завжди більший вихідного.

Перепад тиску на мембрані виконавчого вузла обумовлює підйомну силу мембрани, яка при будь-якому режимі роботи регулятора зрівноважується перепадом тиску на основному клапані і вагою рухомих частин.

1-стабілізатор; 2, 4, 11, 15, 16 – імпульсні трубки; 3 – командний вузол (пілот); 5 – імпульсний трубопровід; 6, 14 – запірні пристрої (6 – за регулятором, 14 – перед регулятором); 7 – газопровід вихідного тиску; 8 – скидний дросель; 9, 10 – регулювальні дроселі, (9 – верхній, 10 – нижній); 12 – виконавчий вузол; 13 – газопровід вхідного тиску.

Рисунок 10.2 - Схема роботи РДБК1 (а) і РДБК1П (б).

Тиск під мембраною виконавчого вузла автоматично регулюється плунжером пілота в залежності від витрати газу і вхідного тиску. Зусилля вихідного тиску на мембрану пілота постійно зрівноважується при настроюванні зусиллям пружини. Будь-яке відхилення вихідного тиску викликає переміщення мембрани і плунжера пілота. При цьому змінюється витрата газу, а відповідно, і тиск під мембраною виконавчого вузла. Таким чином, при будь-якому відхиленні вихідного тиску від заданого, зміна тиску під мембраною виконавчого вузла викликає переміщення основного плунжера в нове рівноважне положення, при якому вихідний тиск відновлюється.

Регулятори РДБК1 і РДБК1П при одночасній зміні витрати газу в діапазоні 2-100% від максимального і вхідного тиску на 25% змінюють вихідний тиск не більше, ніж на 10% від налагоджувального тиску. Вони можуть нормально експлуатуватися при температурі повітря від –30 до +600С. При від'ємній температурі повітря відносна вологість газу при проходженні його через плунжер регулятора завжди повинна бути менша одиниці, тоді випадання вологи з газу буде виключене. Мінімальний необхідний перепад тиску становить 30 кПа.

Загальний вигляд регуляторів тиску РДБК1 і РДБК1П наведений на рисунку 10.3.

У регуляторах РДБК1 і РДБК1П (рисунок 10.2) як виконавчі органи використані односідельні регулюючі клапани регуляторів тиску типу РДУК2, тому пропускна здатність регуляторів РДБК1 і РДУК2 однакова, крім того, складовою частиною РДБК1 є пілот КН-2 і стабілізатор, а в регуляторі РДБК1П використаний пілот нової конструкції.

Регулятори тиску встановлюються на горизонтальній ділянці трубопроводу мембранною камерою вниз. Відстань від нижньої кришки мембранної камери до підлоги і зазор між мембранною камерою і стіною при встановленні регулятора в ГРП і ГРУ має бути не менше 300 мм. Імпульсний трубопровід, який з’єднує регулятор з місцем відбору імпульсу вихідного тиску, повинен мати діаметр Dy32. Місцеві звуження прохідного перерізу імпульсної трубки не

допускаються. Приєднання імпульсної трубки до нижньої четверті перерізу

газопроводу не дозволяється.

1 – штуцер для імпульсної трубки; 2 – імпульсна колонка;3 – корпус регулюючого клапана; 4, 5 – імпульсні трубки (4 – іде до пілота, 5 – від пілота); 6 – пілот; 7, 8 – дроселі, 9, 12 – трубки; 10 – штуцер для підключення стабілізатора; 11 – стабілізатор; 12 – штуцер до стабілізатора; 13 – кришка регулюючого клапана.

Рисунок 10.3 - Регулятори РДБК1 (а) і РДБК1П (б) (загальний вигляд)

11 Економічна частина

11.1 Методика аналізу собівартості

Собівартість – це затрати на виготовлення та реалізацію продукції. Собівартість є якісним узагальнюючим показником , в якому відображаються

практично всі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства:

-

-

-

-

При збільшенні обсягів реалізаціїгазу споживачеві собівартість одини-

ці продукції зменшується. Тому необхідно максимально завантажувати об-ладнання.

За характером зв’язку з обсягом виробництва затрати класифікуються

на:

-

гів реалізації газу (заробітна плата з відрахуваннями, амортизаційні відра-хування і т. п.);

-

зу (сировина, матеріали, паливо, електроенергія, газ на власні потреби,

втрати газу).

Аналіз собівартості роботи проводять за наступними статтями затрат:

-

-

-

-

-

-

-

Основною задачею аналізу собівартості є виявлення резервів з метою систематичного зниження експлуатаційних затрат при обслуговуванні спо-живачів. Він включає в себе наступне:

-

-

-

-

Аналіз починають з загальної оцінки досягнутого рівня собівартості та виявлення тенденції в її зміні.

До числа важливих задач аналізу собівартості продукції відносять вивчення структури собівартості і визначення впливу окремих статей затрат на її динаміку, без чого неможливо виявити резерви подальшого зниження собівартості, також це пов’язано з тим, що затрати всіх типів різні по своїй