3.1. Організаційно – правові умови функціонування міжнародних транспортних перевезень

У системі міжнародних економічних відносин важливе місце посідають відносини, пов'язані з організацією і здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим). Міжнародні транспортні перевезення - це необхідна умова успішного розвитку міжнародних економічних відносин. Перевезення сировини, матеріалів, устаткування, сільськогосподарської продукції та інших вантажів, передбачених міжнародними договорами та угодами, - це один із засобів їх реального виконання. Від чіткого урегулювання міжнародних відносин у галузі транспорту залежать результати у міжнародному співробітництві в різних його напрямах. Ці відносини, які виникають між державами, національними органами управління транспортом, міжнародними організаціями, регулюються відповідними міжнародними принципами і нормами. Їх система відображає зміст міжнародного транспортного права як підгалузі, складової частини міжнародного економічного права. Транспортні договори укладаються від імені за дорученням уряду центральними органами управління транспортом - міністерствами та іншими установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним та автомобільним транспортом.

Згідно з статтею 53 Закону України « Про автомобільний транспорт» [ 1]

організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

1) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

2) ліцензійну картку на транспортний засіб;

3) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;

4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

5) сертифікат відповідності щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по території яких буде здійснюватися перевезення.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

1) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

2) ліцензійну картку на транспортний засіб;

3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

4) сертифікат відповідності щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

5) список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

6) білетно-облікову документацію;

7) схему маршруту. [ 1]

У 1980 p., було прийнято Угоду про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) та додатки до неї — А і В. Додаток А стосувався умов перевезення пасажирів і був відомий як Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції (КІВ), додаток В— Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції (КІМ).

У КОТІФ беруть участь майже 40 країн Європи, Азії та Північної Африки. 5 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 943-IV "Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)".

У Варшаві 12 жовтня 1929 р було підписано Конвенцію з уніфікації окремих правил міжнародних повітряних перевезень. Варшавську конвенцію було доповнено Гаазьким протоколом 1955 p., а потім конвенцією, укладеною у Гвадалахарі в 1961 р. Ця конвенція стосувалася уніфікації окремих правил міжнародних перевезень повітряним транспортом, що здійснюються особами, які не є перевізниками згідно з договором.

Варшавську конвенцію суттєво змінили Гватемальський протокол 1971 р і Монреальські протоколи 1975 р. Для України є чинним Гаазький протокол. Понад 100 держав світу є учасниками Варшавської конвенції. Більшість з них ратифікували також Гаазький протокол.

Автомобільний транспорт з'явився наприкінці XIX ст. Женевська конвенція Про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ або ЦМР), вважається основною у сфері автомобільного транспорту. Її було укладено 19 травня 1956 р. і вона є чинною для України. Ця Конвенція поширюється на перевезення вантажів автомобільним транспортом між двома державами, якщо принаймні одна з них є учасницею Конвенції. Такий прийом сприяє поширенню сфери застосування уніфікованого режиму перевезень, встановленого Женевською конвенцією.

Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранс-портного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками. Послідовні перевізники мають право укладати угоди між собою. Але умо-ви цих угод не повинні відхилятися від положень єдиного договору та зазначеної Конвенції. Інакше вони вважатимуться недійсними. Наприклад, недійсною вважається зміна умов страхування на користь перевізника.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. У цьому випадку позов у зв'язку з втратою, пошкодженням чи затриманням доставки вантажу може бути пред'явлений тільки до першого перевізника, останнього, або до того, який здійснював контроль над вантажем, коли сталася його втрата, пошкодження чи затримання у доставці.

Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотранспортом підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником. Накладна не вважається оборотним чи товаророзпорядчим до-кументом. Відсутність накладної чи її дефект не повинні впли-вати на дійсність договору. Накладна складається у трьох ек-земплярах. Перший вручається відправнику, другий додається до товару, третій залишається у перевізника. Іноді накладну складають у чотирьох екземплярах, два з яких залишаються у перевізника. Накладну підписують відправник та перевізник. При доставці для розвантаження покупцю, він вказує час при-буття автомашини для розвантаження і вибуття після розван-таження, підписує накладну і засвідчує підпис печаткою. Ван-таж видається зазначеному в ній отримувачу.

У накладній на міжнародне пере-везення зокрема вказують: місце і дату її складання; назву та адресу відправника й перевізника; місце і дату прийняття вантажу до перевезення; місце його передачі отримувачу; назву та адресу отримувача; прийняте позначення характеру ванта-жу і спосіб його упаковки; кількість вантажних місць, їх маркування та номери; вагу вантажу брут-то або