Предметом злочину є вогнепальна та холодна зброя, бойові припаси і вибухові речовини. Питання щодо віднесення вилученого предмету до категорії зброї, припасів чи вибухових речовин вирішується за допомогою експертизи.

Покаранням за ч. 1 ст 222 ККУ є позбавлення волі на строк від двох до семи років; за ч.3 ст 222 ККУ – позбавлення волі на строк до п’яти років чи виправними роботами на строк до двох років.

Особливості кваліфікаціїї. У постанові Пленум ВСУ наголошує, що під час розгляду справ щодо незаконного обігу зброї судами не забезпечується повнота розгляду, наприклад встановлення всіх обставин справи, пов’язаної з незаконним придбаням шляхом розкрадання зброї, боєприпасів чи вибухових речовин, з метою з’чсування джерел походження зброї та своєчасному зопобіганню іншим злочинам, усунення причин і умов, що сприяють вчиненню цих злочинів. При розгляді справ даної категорії виникають труднощі з визначенням предмету цих злочинів, правильним розумінням добровільної здачі зброї, бойових припасів або вибухових речовин, з відмежуванням закінченого злочину від замаху на його вчинення тощо. Не завжди суди враховують суспільну небезпечність цих злочинів при призначенні покарання Постанова Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”

.

Так, незаконне заволодіння зброєю чи вибуховими речовинами шляхом вилучення: шахрайства, вимагательства чи іншим шляхом, тягне відповідальність за ст. 223 як розкрадання. При цьому предмет злочину може знаходитись у власника як законно, так і не законно. Розкрадання ж складових частин і деталей бойових припасів, що містять вибухові речовини (запали, детонатори, підривники, гранати без підривників та інше), слід теж кваліфікувати за ст.223 КК як закінчене розкрадання вибухових речовин.

Розкрадання непридатної зброї, боєприпасів чи вибухових речовин утворює замах на розкрадання (ч. 2 ст. 17 і ст. 223 КК). Розкрадання завідомо непридатної зброї з метою приведення у належний стан кваліфікується за сукупністю, як розкрадання державного, колективного чи індивідуального майна та виготовлення зброї. Основне, що привласнення (в т. ч. і шляхом розкрадання), наступне зберігання і збут утворюють реальну сукупність злочинів, т. я. кожне діяння містить ознаки окремого злочину. Здобуття зброї для вчинення іншого злочину утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 та готування до іншого злочину. Незаконне і недбале зберігання, що потягло наслідки, кваліфікується за ст. 222 та ст. 224 КК.

С. і М. засуджено за те, що вони вчинили за попереднім зговором розбійний напад на Д., під час якого з користі умисно вбили потерпілого, а також незаконно виготовили вогнестрільну зброю, яку С. зберігав і носив без відповідного дозволу. С. і М. у гаражі шляхом відпилювання прикладу одноствольної мисливської рушниці виготовили вогнестрільну зброю, придатну для нападу на людей, яку С. зберігав за місцем проживання і носив без відповідного дозволу.

Знаючи, що Д. наступного дня мав одержати значну суму грошей, С., озброївшись тією ж рушницею і маючи при собі два запасних, споряджених для стрільби набої, а М., взявши кухонного ножа, для здійснення розробленого ними плану нападу на Д. з метою заволодіння його грошима і умисного його вбивства із користі. Приїхали на автомашині до будинку, а коли Д. вийшов із під'їзду будинку, М. попередив про це С., а останній вистрілив у голову потерпілого, від чого настала його смерть. Вчинивши вбивство Д., вони заволоділи його сумкою, де знаходилося 20 тис. грн. Розглянувши справу за касаційними скаргами, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України змінила вирок, зазначивши таке:

Що стосується засудження С. і М. за ч. 1 ст. 222 КК, то вирок у цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд з таких підстав.

Висновки щодо винності С. і М. у виготовленні вогнестрільної зброї та С. у її зберіганні й носінні суд обгрунтував показаннями самих засуджених, висновками судово-балістичної експертизи, показаннями експерта М. Ю. у судовому засіданні.

Проте висновки судово-балістичної експертизи, на які послався суд, містять істотні суперечності щодо того, чи є рушниця, використана в процесі нападу на Д., вогнестрільною зброєю. Так, експерт М. Ю. у висновках зазначає, що зброя являє собою мисливську однозарядну гладкоствольну рушницю і разом з тим вона є однозарядною гладкоствольною вогнестрільною зброєю. У судовому засіданні той самий експерт пояснив, що рушниця після відпилювання приклада набула властивостей бойової зброї, оскільки була пристосована для нападу на людей і їх ураження, але не є обрізом.

Таким чином, питання про те, чи є зброя, яка була використана в процесі вчинення злочину, вогнестрільною, спеціально пристосованою для ураження людини, або ж це мисливська гладкоствольна рушниця, достовірно не з'ясовано.

Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок щодо С. і М. у частині їх засудження за ч. 1 ст. 222 скасувала і направила справу на новий судовий розгляд "Вісник Верховного Суду України", N 5, 1999 р.

.

Отже, не завжди чітко вирішується поняття, що вважати зброєю, навіть за допомогою експертизи.

Вироком Вінницького обласного суду С. визнано винним у незаконному зберіганні за місцем проживання бойових припасів (трьох патронів) і засуджено за ч. 1 ст. 222КК.

Ухвалою судової колегії Верховного Суду України вирок у частині засудження С. за ч. 1 ст. 222 КК скасовано, а кримінальну