Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З ре-волюційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення націо-нальної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових час-тин, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських вій-ськових підрозділів. Та тільки після проголошення Цен-тральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила за-кон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання вої-нів проводили військові інструктори. Було схвалено тим-часову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини ви-шивалися на чотирикутній синій петлиці, що розмі-щувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота — навхрест дві гвинтівки; артилерія — два гарматних дула; кіннота — дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запровад-жувалися тільки військові посади, зазначалися вико-нувані функції. Такими відзнаками були срібні або золо-тисті шеврони з кутом догори різної кількості — залеж-но від посади, їх прикріплювали на правому рукаві ви-ще ліктя. У квітні 1918 р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8—10 військових територіальних корпусів. Про-те уряд УНР не встиг це здійснити.

29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873—1945). Він призначив на поса-ди військового міністра та віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальму-вали створення української армії.

В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план органі-зації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті — два роки, у кінноті та арти-лерії — три, на флоті — чотири. Служба в запасі мала три-вати до 38 років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія склада-тиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбар-дувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з три-річним строком навчання, повітряна школа, чотири кадет-ські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній — для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сфор-мував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чи-сельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які побу-вали в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добро-вольці із наддніпрянських українців.

Водночас за період свого гетьманства П. Скоропад-ський організував в Україні багато російських доброво-льчих частин: «южних», «сєвєрних», астраханських, са-ратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії.

З 1917 р. почалася українізація Чорноморського фло-ту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець «Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військо-вого і транспортного флоту УНР на Чорному й Азов-ському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бри-гади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 ко-раблів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових ко-раблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і вій-ськово-морська авіація (20 гідропланів).

У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Україн-ський національний союз на чолі з В. Винниченком (1880—1951) і новий уряд — Директорія УНР. Проти ге-тьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщини. Формується Дніпровська диві-зія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українсь-кого війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.

14 грудня 1918 р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республі-ку. Військові сили України на цей час складали 300 ти-сяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишило-ся мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів — Запорізького і січо-вих стрільців. Решта військових формувань була нес-тійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь. Директорія УНР почала ко-ординувати дії двох українських армій — Наддніпрянсь-кої та Галицької. Проте досконало організувати їхні си-ли і резерви не