Особовий склад відділення — від 8 до 10 чоловік, во-но має одну бойову машину і засоби радіозв'язку.

3. Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення.

При виконанні бойових завдань і залежно від обста-новки мотострілецьке відділення може діяти у похідно-му або бойовому порядку.

Похідний порядок — це шикування відділення в ко-лону по одному або по два. Застосовується на марші, при розвитку наступу, переслідуванні противника, проведен-ні маневру. Похідний стрій повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в бо-йовий порядок, якомога меншу вразливість від вогню противника, підтримання стабільного управління.

Бойовий порядок — це шикування мотострілецького відділення для ведення бою. Він має відповідати поставле-ному завданню і забезпечувати: успішне ведення бою; пов-не використання в бою всіх вогневих засобів, бойових мож-ливостей відділення, наслідків вогневих дій і вигідних умов місцевості; здійснення маневру; стійкість і актив-ність в обороні; якомога меншу вразливість від вогню про-тивника; підтримання безперервної взаємодії.

Бойовий порядок відділення в наступі складається з цепу і БМП (БТР). Інтервали між солдатами в цепу — 6-8 м (8-12 кроків). Якщо цепом наступають 7 бійців, то фронт наступу відділення складатиме 50 м. Такі інтер-вали забезпечують успішне виконання поставленого за-вдання і необхідне розосередження відділення з метою зменшення втрат від вогню противника, дають мож-ливість командувати голосом і підтримувати взаємодію між солдатами у цепу.

БМП (БТР) рухається за цепом на фланзі відділення, а іноді й усередині, підтримуючи наступ вогнем (мал. 3). Під час атаки (атака — це поєднання стрімкого руху в бойовому порядку підрозділів і частин з вогнем найвищої щільності з метою знищення противника в найвирішальні-ший момент наступу) цеп звичайно рухається за танками на такій відстані, щоб не постраждати від розривів снарядів своєї артилерії і при цьому забезпечувати надійну підтрим-ку танків вогнем стрілецької зброї (мал. 4).

Знання кожним солдатом свого місця у похідному і бойовому порядку, вміння швидко і чітко перешиковува-тися забезпечують вирішальну перевагу над противником.

Мал. 4. Цеп за танком

4. Дії солдата у складі відділення під час наступу

Під час наступу солдат, використовуючи результати ядерного і вогневого удару по противнику, веде бій з пов-ною віддачею сил, тісно взаємодіючи з іншими солдата-ми відділення.

Перед наступом солдат повинен: чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу, цілі напа-ду і порядок відкриття вогню; знати номер (розпізнавальний знак) танка, з яким буде діяти відділення, порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобами; при атаці в пішому порядку — місце і порядок спішування, місце в цепу відділення; запам'ятати встановлені командиром сигнали; перевірити справність зброї і підготувати її до бою, перевірити наявність боєприпасів і при необхідності поповнити їх; перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту; підігнати спорядження.

За командою командира відділення «Відділення, до спішування — готуйсь!» механік-водій (водій) збільшує швидкість руху бойової машини і наздоганяє танк; у цей час солдат дістає зброю з бійниці, ставить її на запобіжник і готується до спішування. За командою ко-мандира відділення «До машини!» механік-водій (водій) уповільнює хід або, якщо є укриття, робить коротку зу-пинку. Солдат зістрибує з машини і за командою коман-дира відділення «Відділення, за мною — до бою!» займає своє місце в цепу, відкриває вогонь на ходу, бігом або прискореним кроком у складі відділення наступає у вка-заному напрямі.

Атака повинна бути стрімкою: у цьому запорука успіху. Солдат, який рухається поволі, — зручна мішень для противника.

Через мінне поле відділення пересувається за коман-дою командира «Відділення, за мною в колону по одному (по два) в прохід крізь мінне поле — бігом руш!» Кулемет-ник першим іде у прохід і прикриває вогнем рух відділен-ня; решта солдатів шикуються в колону і стрімким кид-ком услід за танком, який прокладає прохід (або по про-кладеному заздалегідь проходу), ведучи вогонь вправо-вліво, під прикриттям вогню БМП (БТР) долають мінне поле. Подолавши мінне поле, солдат за коман-дою командира «Відділення, до бою — вперед!» знову займає своє місце в цепу і, ведучи вогонь по противнику на ходу, стрімко просувається до об'єкта атаки. Наблизив-шись до траншеї противника на 30-40 м, солдат за ко-мандою командира відділення «Гранатою — вогонь!» ки-дає гранату в траншею і стрімким ривком, пригнувшись, із криком «Ура!», рішуче вривається на передній край, знищує противника вогнем в упор і невпинно продовжує атаку у вказаному напрямі.

Якщо солдат змушений вести бій у траншеї чи у ходах сполучення, то йому потрібно рухатися якомога швидше. Перед тим як увійти до траншеї чи ходів сполучення, сол-дат кидає туди гранату і робить 1-2 черги з автомата (мал. 5, 6). Дротяне загородження у вигляді «їжаків», «рогаток» тощо необхідно викинути нагору штиком або підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін-сюрпризів або

Мал. 5. Гранату кинуто

Мал. 6. Солдат приготувався до проходу через заражену зону

інших вибухових пристроїв. Зни-щувати противника в таких умо-вах дуже складно. Солдат в основ-ному змушений розраховувати на власну майстерність ведення ру-копашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, уда-ри прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гра-нати, вогонь в упор.

Заражену ділянку місцевості відділення обходить, а в разі значного зараження проходить через неї в індивідуальних засо-бах захисту (мал. 6).

Знання солдатом свого зав-дання, вміння діяти в ході про-сування до переднього краю про-тивника, здатність підтримати стрімку атаку, поєднува-ти вогонь рухом уперед, безстрашно вступати в рукопаш-ний бій — запорука перемоги в наступальному бою.