Зона суцільного багатошарового вогню — це смуга місцевості перед переднім краєм позиціями в глибині оборони, у якій кожна точка місцевості знаходиться під дійсним вогнем усіх видів зброї взводу. Глибина зони суцільного багатошарового вогню зі стрілецької зброї може складати 500—800 м, а протитанкового вогню — в залежності від дальності прямого пострілу засобів боротьби з танками — може досягати 1,5—2,5 км.

Загородження та підступи до них повинні добре проглядатися і рострілюватися вогнем всіх видів.

Ефективність вогню в обороні досягається його влучністю, масованістю і раптовістю застосування, а також умілим управлінням ним. Всі вогневі засоби в обороні повинні бути готовими до ведення вогню і здійснення маневру вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Під час організації системи вогню механізованому (танковому) взводу і відділенню указуються смуга вогню, додатковий сектор обстрілу, а взводу, крім того» - одна -дві ділянки зосередженого вогню.

Зосереджений вогонь зі стрілецької зброї по наземним цілям ведеться з автоматів і ручних кулеметів на дальність 600 м, з кулеметів ПК і ПКТ — до 1000 м, із крупнокаліберних кулеметів, установлених на бронетранспортерах, — до 2000м, з танків — до 3500м, з бойових машин піхоти (осколковою гранатою) — на відстані 2-3 км.

Ділянки зосередженого вогню по фронту можуть бути: для механізованого взводу — 150—200 м, для відділення — до 50 м, для взводу бойових машин піхоти — до 75 м (по 25 м на гармату).

Зосереджений вогонь готується завчасно на шляхах імовірного руху противника. Щільність вогню на ділянці зосередженого вогню повинна бути в 1,5—2 рази вище, ніж звичайна щільність перед опорним пунктом.

Для організованої поразки противника призначаються рубежі відкриття вогню ПТКР з танків, з гармат бойових машин піхоти, із стрілецької зброї. Дальність ефективного вогню стрілецької зброї складає 400—600 м, бойових машин піхоти — 1000—1300 м, танків— 1800—2500м.

Бойовим машинам піхоти (бронетранспортерам), танкам, гарматам, протитанковим керованим ракетним комплексам, гранатометам, вогнеметам і кулеметам призначаються основні і запасні вогневі позиції, вказуються основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції на дальність їх дійсного вогню.

Готовність системи вогню визначається заняттям бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами), танками, гарматами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

В умовах відсутності зіткнення з противником командир взводу, одержавши бойове завдання, приймав по карті рішення, оголошує його командирам відділень, виводить взвод в указаний опорний пункт або в укрите місце на підступах до нього, потай розташовує його і організовує безпосередню охорону. Після цього він спільно з командирами відділень (танків) і приданих засобів проводить рекогносцировку, віддає бойовий наказ, організовує взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення і управління. Потім командир взводу організовує заняття опорного пункту, створює бойовий порядок і систему вогню, організовує спостереження та інженерне обладнання опорного пункту.

Одержавши наказ на перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир взводу повинен швидко прийняти рішення, поставити завдання відділенням на заняття позицій в указаному взводу опорному пункті організувати спостереження перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу, взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення, управління та інженерне обладнання опорного пункту. Надалі він вивчає місцевість, уточнює завдання відділенням (танкам) і порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.

У ході рекогносцировки командир взводу вивчає місцевість, указує командирам відділень орієнтири і уточнює: положення, склад і найбільш імовірні напрямки наступу противника, можливі рубежі переходу в атаку і напрямок дій його бойових вертольотів; зображення переднього краю оборони роти, опорний пункт взводу і сусідів; позиції відділень (вогневі позиції танків) і приданих вогневих засобів; траншею і хід сполучення взводу; смугу вогню взводу (відділень) і додатковий сектор обстрілу; основні і запасні вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу бойових машин піхоти (бронетранспортерів, танків), а також приданих вогневих засобів і засобів, призначених для забезпечення флангів і проміжків; рубежі, ділянки і об'єкти, по яких підготовляється вогонь артилерії і мінометів, і порядок його виклику; порядок і терміни інженерного обладнання опорного пункту і позицій відділень (вогневих позицій), місця і характер інженерних загороджень, які встановлюються перед фронтом оборони взводу і на флангах, і порядок прикриття їх вогнем; місце командно-спостережного пункту.

Під час постановки завдань відділенням командир взводу в бойовому наказі вказує: завдання відділенням, їх позиції, смуги вогню і додаткові сектори обстрілу; основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), їх основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення; завдання приданим вогневим засобам, їх основні і запасні вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; завдання черговим вогневим засобам, їх основні і запасні вогневі позиції, порядок знищення розвідки противника; завдання снайперу, його основну і запасну вогневі позиції, порядок спостереження і ведення вогню; завдання стрільцю-санітару і порядок надання медичної допомоги пораненим; якими вогневими засобами забезпечити проміжки з сусідами і фланги.

Командир взводу в бойовому наказі вказує також час заняття оборони, готовності системи вогню, черговість і терміни інженерного обладнання опорного пункту.

Під час організації взаємодії командир взводу повинен:

- визначити порядок знищення противника під час висування його до переднього краю оборони і розгортання для атаки, в ході відбиття атаки танків і піхоти перед переднім краєм і у випадку виходу їх на фланги і в тил;

-