втрати й поповнення в особовому складі і матеріальній частині;—

різні дані (тут при необхідності можуть уточнюватися питання організації й тактики дій розвідки противника, політико-моральний стан військ, прохідність місцевості, доріг, переправи через ріки й ін.).

в) При опитуванні місцевих жителів можна встановлювати:—

склад і чисельність частин противника, що стояли (чи коштують) у населеному пункті;

- які частини й у якому напрямку проходили через населений пункт;—

що говорилося про наміри й плани противника;—

поводження військ противника в населеному пункті; —

що і, де залишив противник при відході ;

Крім того, місцеві жителі можуть дати коштовні дані про місцевість у районі проживання.

Ведення допиту полонених і перебіжчиків.

Допит, повинний проводитися цілеспрямовано, з витратою мінімального часу і тільки для одержання даних, необхідних для виконання бойової задачі.

Допитувати полонених повинний уміти кожен офіцер-розвідник полку й дивізії. Допит полонених у полку веде начальник розвідки полку, а в дивізії — начальник розвідки чи дивізії його старший помічник. В окремих випадках полонених, котрі можуть дати особливо коштовні показання, може допитати особисто чи командир начальник штабу. У допиті полонен-фахівців можуть брати участь начальники пологів військ і служб.

Повнота й цінність даних, одержуваних від полонених і перебіжчиків, багато в чому буде залежати від рівня підготовки офіцерів, що ведуть допит.

Для того щоб одержати від полонених правдиві показання в найбільш короткий термін, офіцер-розвідник повинен:—

володіти мовою противника;—

у досконалості володіти тактикою й технікою допиту;

уміти підійти до полоненого з обліком його індивідуальних особливостей і попередити дезінформацію;—

добре знати структуру армії противника, її озброєння, тактику дій, а також державний устрій і економіку воюючої з нами країни;—

знати обстановку перед фронтом і на ділянках сусідів.

Практика допиту полоненого показала, що не у всіх випадках полонений відповідав на питання, що становили інтерес для командування. Багато чого залежало від ступеня поінформованості самого полонених і від уміння, що допитує вивідати всі те, що полоненому відомо. Це уміння здобувалося офіцером-розвідником і перекладачем поступово, у процесі тривалої і вдумливої роботи над собою, шляхом глибокого вивчення особливостей розвідувально-слідчої роботи й поглиблення своїх військових знань. Велике значення, для що допитує і для перекладача мало знання розмовної мови, на якому изъясняется полонений. Незнання перекладачем розмовної мови звичайно, негативно позначалося на результатах допиту. Чим краще допитує чи перекладач володів мовою противника, тим більша кількість різноманітних і цілеспрямованих питань міг він поставити полоненому і тем скоріше домагався позитивних результатів.

Крім бездоганного знання іноземної мови, для кожного військового перекладача не менш важливо володіти широкими військовими пізнаннями. Не можна бути гарним перекладачем і переводити механічно, без проникнення в зміст перекладного. Перекладач, зобов'язаний не тільки розуміти, що він переводить, але і знати, для чого задається те чи інше питання і яка відповідь очікує допрашивающий від полоненого.

Перекладач, зобов'язаний виконувати свою задачу в межах і у формах, обумовлених поводженням офіцера-розвідника, що допитує, тобто мова, тон і особливості інтонації перекладача повинні відповідати поводженню офіцера, що проводить допит. Військовий перекладач не має права переводити чи байдуже равнодушно і тим самим знижувати наказовий чи наполегливий тон, що допитує. Усяке зм'якшення тону при чи перекладі розпливчаста форма питання приведе до того, що допит не дасть потрібних результатів. Точно так само неприпустимі явища зворотного порядку, що коли допитує офіцер-розвідник веде допит у м'якій і спокійній формі, а перекладач спотворює інтонацію і самовільно обирає різкий і наказовий тон.

Відповідальність за результат допиту несе офіцер-розвідник, якому доручений допит, і ця відповідальність не може бути перекладена на військового чи перекладача довільно прийнята їм на себе. Перекладач повинний усіляко допомагати офіцеру-розвіднику домогтися від полоненого необхідних даних, точно й осмислено переводити питання, що допитує і відповіді полоненого, не допускати перекручування, непотрібних скорочень і зайвих подробиць.

Військовий перекладач, зобов'язаний пам'ятати, що по характері своєї діяльності він є розвідником, що володіє мовою противника.

Що допитує, як і військовий перекладач, повинний пам'ятати, що полонений є ворогом, що, навіть будучи роззброєний, може продовжувати боротьбу й у полону, даючи свідомо помилкові показання і, вводячи допрашивающего в оману.

Необхідно враховувати, що серед полонених і перебіжчиків можуть бути обличчя, спеціально підіслані для чи дезінформації слабохарактерні, прагнучі ввійти в довіру і розповісти не тільки правду, але і вимисел. У зв'язку з цим дані, одержувані від полонених, треба ретельно аналізувати, зіставляти й перевіряти. Це пред'являє до офіцерів-розвідників вимога гарна знати обстановку і розташовувати при допиті останніми розвідувальними даними про війська противника, що діють у смузі дивізії. Треба також добре знати психологію людей, уміти швидко виявляти сильні й слабкі сторони полоненого, щоб найбільше правильно побудувати допит. При допиті необхідно дотримувати наступні правила.

Місце допиту. Допит у полку і дивізії може проводитися на місцевості (спостережному пункті) для того, щоб перевірити показання полоненого спостереженням, чи в районі командного пункту (поблизу, але не на самому пункті). Місце допиту повинне надійно охоронятися й виключати присутність сторонніх облич.

В усіх випадках слід строго дотримуватися обов'язкового правила — не проводити допит полоненого безпосередньо на самому командному пункті. Для ведення допиту може бути обране будь-яке приміщення, що знаходиться в деякім віддаленні від розташування штабу. Місце допиту, особливо в штабі армії, необхідно вибирати з таким розрахунком, щоб полонений по шляху на допит і після нього не бачив ознак, що характеризують наявність великого штабу: ліній телеграфно-телефонного зв'язку, замаскованих стоянок автомашин, значного кількості офіцерів і ін. Ні при яких обставинах