Відношення зі США в обміні технологією характеризуються співробітництвом і конфліктами. Залишається висока залежність Японії від імпорту технології зі США (69% її імпорту). На початку 90-х років співвідношення між експортом і імпортом було приблизно 2:1 на користь США, але в області електроніки воно складає 5:1, у верстатобудуванні - 7:1. У США активізуються зусилля по захисті американської технології в міру загострення торгово-економічних відношень.

Організаційна структура системи керування міжнародною діяльністю відрізняється великим числом посередницьких фірм, що поряд із банківськими інститутами, промисловими компаніями й апаратом державного регулювання стали однієї з найважливіших складових частин механізму здійснення її внутрішніх і зовнішніх економічних зв'язків. Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить дев'ятьох універсальним торговим посередницьким компаніям (цього сеся). Вони утворять олигопольну систему регулювання і здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові доми «Міцубісі», «Міцуі», «Ітотю», «Марубені», «Сумітомо», «Ніссе іваі», «Те мэнка», «Канемацу госе», «Нітімэн». На них доводиться біля 45% експорту і 77% імпорту. До їхніх загальних функцій відноситься здійснення операцій по експорті й імпорту, виконання формальностей по забезпеченню зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, консультування з питань логістики. У останні роки з'явилися нові функції - інвестування капіталів за межею, сприяння науково-технічним дослідженням і розробкам.

Сполучення в загальній структурі суб'єктів внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності великих універсальних торгових і дрібних і середніх спеціалізованих фірм створює двоїсту структуру посередницької мережі, утворить основу високої ефективності системи обертання і багато в чому визначає успіх країни в зовнішньоекономічних зв'язках. Подібна структура керування і регулювання виступає серйозною перешкодою для проникнення конкурентів на японський ринок. Ступінь проникнення імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні в 1,5-3 разу менше, ніж в інших головних країнах (1975 р. - 4,9%, 1987 р. - 4,4, 1995 р. - 10,1%).

Експорт - імпорт капіталу. Його характерні риси.

У 80-і роки відбулося переорієнтування Японії з експорту товарів на експорт капіталу. В другій половині минулого десятиліття вона займала перше місце по експорті прямих капіталовкладень. Середньорічний об'єм вивозу в 1981-1985 р. рівнявся 5, у 1986-1990 р. - 32, у 1991-1993 р. - 20 млрд. долл. На початку 90-х років японські компанії в експорті капіталу пропустили вперед американські і французькі ТНК. По кумулятивному об'ємі закордонних прямих інвестицій японські компанії, як відзначалося вище, вийшли на друге місце після США. Вісім японських компаній по об'ємі закордонних активів входять у число 50 найбільших інвесторів у світі («Хітачі», «Мацушіта», «Тойота», «Соні», «Ніссо Іваі» і ін.).

У 60-70-і роки вивіз капіталу у формі прямих інвестицій значною мірою був націлений на обслуговування збуту товарів і створення мережі видобувних підприємств за рубежем. У наступному в зв'язку з підвищенням вартості робочої сили, курсу йєни японські компанії стали створювати підприємства трудомістких галузей. Приблизно 15% виробництва автомобілів у США здійснюють компанії з японським капіталом. Однак дотепер основні капіталовкладення зосереджені в кредитній сфері (42,4%), у торгівлі (11,3%), нерухомості (11,1%). Якщо в США і ФРН за межі своєї території виведено відповідно 30% і 20% промислового виробництва, то в Японії - тільки 11%. У обробній промисловості закордонні капіталовкладення концентруються в електротехніку, хімії і транспортного машинобудування.

Основним ринком додатка японського капіталу виступає Північна Америка, де помітна тенденція впровадження компаній високої технології, що прагнуть використовувати американський досвід і ліквідувати своє відставання в таких областях, як ЕОМ, мобільний зв'язок, комп'ютерна графіка. Вони не тільки утворять з американськими компаніями спільні підприємства, але і створюють свої. Далі в пріоритетах японських компаній йде Західна Європа, де вони сконцентровані в Британії і Нідерландії. У Азії основними центрами тяжіння японського капіталу є Індонезія (24%), КНР (понад 20%), а в Південній Америці - Панама

(40%).

Відбувається географічний зсув пріоритетів. З середини 80~х років після висновку головними західними країнами валютної угоди «Плаза» почалося масоване впровадження японського капіталу в країни Східної і Південно-Східної Азії. Їхній об'єм збільшився майже в чотирьох разу, досягнувши 9,3 млрд. долл. у 1994 р. і перевищивши в два рази рівень американських прямих інвестицій. Слідством зміни політики японських компаній з'явилося перетворення західної частини Азіатсько-тихоокеанського регіону в один із головних центрів виробництва й експорту кольорових телевізорів, магнітофонів, кондиціонерів.

Японські капіталовкладення в цьому районі сприяють створенню відношень різноманітної і складної виробничої спеціалізації між місцевими і японськими підприємствами і місцевими підприємствами і їхніми партнерами із сусідніх країн. Відношення виробничої спеціалізації сприяють тому, що одна або декілька країн стають основними постачальниками окремих видів продукції: електротехнічних деталей і елементів електронних схем - Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд; верстатів і виробничого устаткування - Тайвань, Південна Корея; побутових електротоварів - Сінгапур, Малайзія, Таїланд.

Закордонні японські підприємства в Східної і Південно-Східної Азії направляють у Японії основну частину їхнього експорту - понад 40%. Очевидно, що мавшая колись високу ступінь залежності від ринку США поступово здає свої позиції, що створює передумови для регіональної економічної інтеграції на мікрорівні або інтеграції, проведеної закордонними капіталовкладеннями. Японські постачання продукції обробної промисловості в країни Східної і Південно-Східної Азії перевищили відповідний експорт туди з Північної Америки і Західної Європи.

Японські закордонні компанії звичайно мають невисоку