На відміну від Вермахту танки в РСЧА були навіть в стрілецькій дивізії – 16 штук і в кавалерійській – 64 штуки [31, с.69].

Ось в такій організації радянські танкові війська (офіційна назва – автобронетанкові) підійшли до початку німецько-радянської війни. Очолював Головне автобронетанкове управління РСЧА Яків Федоренко – генерал, який у армії був ще з громадянської війни, а серед танкістів – з 1934 р. Цей досвідчений служака налагодив випуск нових типів танків і настоював на їх подальшому вдосконаленню, займався структурно-організаційними питаннями [58, с.90].

Польовий статут 1941 р. передбачив таку організацію танкових дій: група танків підтримки піхоти під час артпідготовки виступала на вихідні позиції і в момент перенесення вогню вглиб наступала трьома ешелонами разом з піхотою. Основна задача – прорвати оборону. А після цього в наступ ідуть ешелони розвитку прориву – кінно-механізовані групи, які перетворюють тактичний успіх в оперативний, захоплюють важливі рубежі, об’єкти. Таким чином, при взаємодії з іншими родами військ розгром противника проводиться швидко і на всю глибину [46, с.12-13].

Для такого величезного штату танкових військ потрібно було чимало спеціалістів: механіків-водіїв, наводчиків, радистів. Їх готували в навчальних батальйонах і школах молодого командирського складу, причому наспіх. В результаті ці спеціалісти навиками володіли мало: так більшість механіків-водіїв мали лише двохгодинну практику водіння. Середній командний і технічний склад готували у військових училищах до кінця 1940 р. Їх було 11 і навчали в них 23 тис. курсантів. Старший комсклад вдосконалював свої знання на спецкурсах в Москві, Ленінграді і Казані. Тут же здійснювалась і підготовка офіцерів. А в травні 1941 р. в Харкові було створено курси для відправлених в запас. Відала всім цим процесом військова академія механізації і моторизації РСЧА [48, с.15-16].

Таким чином, у військово-стратегічному плануванні радянських теоретиків, танкам відводилась надзвичайно важлива роль як основної наземної ударної сили, як особливому роду військ, який здатний діяти як у взаємодії з іншими, так і самостійно вирішувати поставлені задачі. Відповідно до цього шукалась оптимальна форма організації танкових військ. А створення 29 гігантських механізованих корпусів переконливо свідчить про агресивні військові наміри в СРСР і про величезну роль, яка відводилась при цьому танкам.

Так скільки ж всього було танків в Радянському Союзі на 22 червня 1941 р.? До сьогодні немає точної і однозначної відповіді. Офіційна радянська версія стверджує: 1861 «новий» танк (636 КВ і 1225 Т-34), а все решту – стара техніка, причому боєздатних машин (тих що не потребували ремонту) – лише 27% [23, т. 1, с.475]. Але на сьогодні ця цифра не витримує ніякої критики: власне, а скільки було тих «старих» танків, та й чи такі вони вже «старі», як їх намагаються зобразити. Аналіз тактико-технічних показників дає нам зовсім іншу картину (див. додаток 1). Західні експерти вважали, що в Червоній армії є 6480 боєздатних танків [26, с.100]. На думку Гончарова боєздатних танків було біля 12 тисяч, з них 9 тисяч на момент війни знаходилась в західних округах [25, с.867-868]. Радченко і Семененко вважали, що з 18,7 тис. боєздатних танків у західних округах було біля 11 тис. [26, с.100]. В бесіді з послом Гопкінсом Сталін заявив, що в нас – біля 24 тис. танків, а в німців – біля 30 тис. [26, с.101]. Звичайно щодо німецьких танків, тут цифра перебільшена в добрий десяток раз! За даними Суворова і його послідовників (Бешанова, Дроговоза) в СРСР напередодні війни налічувалось 23-25 тис. танків [52, с.196]. Ця цифра зараз підтверджена багатьма дослідниками, але до неї по різному ставляться: одні (Суворов, Бешанов) вважають необхідним всі танки враховувати, інші (Гончаров) стверджують, що серед них було багато вже непридатних. Але, як би там не було, є резон говорити про 6-7-кратну перевагу СРСР в танках на початок війни з Німеччиною. Так що, заяви маршала Жукова, що армії потрібно було ще біля 32 тисяч танків, в тому числі й 16,6 тисяч нових типів, м’яко кажучи, не відповідають дійсності [10, т. 1, с.255].

На 21 червня 1941р. основними типами радянських танків були:

- Т-26 (випускався в 1931-1941 рр.). Легкий танк (10,3 т). Броня – 10-15 мм. Озброєння – 45-мм гармата і 3 кулемети [82]. Призначався для безпосередньої підтримки піхоти, а також для виконання самостійних задач. У 1938 р. циліндричну башту замінили конічною і встановили новий приціл [31, с. 88]. Основні модифікації – ОТ-26, ТТ-26, ОТ-130, ОТ-134 (хімічні з вогнеметною установою), Т-26 А (з 76-мм гарматою), СТ-26 (саперний мостоукладчик) [82];

- Т-28 – середній танк (27,8 т). Випускався з 1931 по 1940 рр. Броня – 15-30 мм. Озброєння – 76-мм гармата і 4 кулемети, швидкість до 45 км/год по дорозі і 20 км/год по бездоріжжю. Жодного танка в німців, подібного до Т-28 не було [82];

- серія легких танків БТ, що випускалась з 1931 по 1940 рр.: БТ-2, БТ-5, БТ-7 і БТ-7М створені на основі ідей американського конструктора Крісті. Маса від 11 до 15 т. Броня – в середньому 13 мм, на останніх зразках – 30 мм. Озброєння – 37-45мм гармата і 1-2 кулемети. Та основним їх показником була швидкість до 73 км/год на гусеницях. А, скинувши їх (ще