і Західну Двіну і далі наступити одночасно на Ленінград, Москву і Україну, захопити їх, вийти на лінію Архангельськ-Астрахань і розбомбити промислові райони на Уралі [24, т. 3, с.88]. І це все – за три місяці!!! Недаремно цей план називають авантюрою: занадто багато помилок допущено при складанні: 1) наступати одночасно на три рівноцінні напрямки – це розпорошення сил, тактична і оперативна недосконалість; 2)захопити за три місяці все неможливо, «бліцкриг» проти Союзу не пройде, тому треба готуватись до затяжної війни і зими; 3) навіть в разі здійснення плану, в СРСР залишається достатньо ресурсів людських і матеріальних, щоб продовжувати війну. І найголовніше, Рейх втягується у війну на два фронти, оскільки є ще Англія, і, потенційно США.
Чому Гітлер все-таки почав цю війну? Щоб з’ясувати це, варто поглянути на радянський передвоєнний план «Гроза». Про нього відомо значно менше, але й те, що відомо вражає своєю грандіозністю задуму: в мирний час створювались три стратегічні ешелони, які поетапно вступали в боротьбу з Вермахтом. Найпотужніший удар наноситься на краківсько-люблінський напрям, допоміжний – в Східну Пруссію, ще один – в Румунію на Плоєшті - основне джерело нафти для Німеччини, без якої воювати неможливо. На меті Сталін мав захоплення всієї Європи. Для цього й були потрібні десятки тисяч танків і літаків [51, с.367-368]. Очевидно, Гітлер почав війну, щоб зірвати сталінський план нападу, як стверджував Суворов, а не через «лебенс раум» - «життєвий простір» чи, маючи на меті завдати шкоди Англії. Ще 28 січня 1941 р. начальник Генштабу Гальдер записав у щоденнику «Суть кампанії не зрозуміла. Англію ми цим зовсім не зачіпаємо. Наша економічна база від цього суттєво не покращиться». Отож, звичайно, гітлерівський план був авантюрою, однак не напасти на СРСР було ще гірше. Таким чином, майбутні противники приступили до розгортання своїх військ. Німеччина цим займалась з лютого 1941 р. Для нападу на СРСР у Німеччини було: 4,05 млн. солдат, 43813 гармат і мінометів, 3909 літаків і 4209 танків і САУ об’єднаних у 155 дивізій [31, с.125]. У союзників – 744 тис. солдат, 5502 гармати, 886 літаків або ж 37,5 дивізії [31, с.127]. Ці сили були розташовані так: група армій «Північ» - у Східній Пруссії: 16-а, 18-а армії і 4-а танкова група – (6 тд і мд, 631 танк). Всього на фронті – 679 машин. Район Варшави – група «Центр»: 40-а і 9-а армії, 2-а і 3-а ТГр (15 тд і мд, 953 і 1014 машин у групах відповідно). Всього на фронті – 2156 танків. Район Любліна (і аж по Дунай) – група «Південь»: 6-а, 7-а, 11-а армії, 1-а ТГр (8 тд і мд, 789 машин). Всього на фронті – 1144 танки і САУ. [48, с.20-21].
Супроти цих військ в СРСР тільки в першому ешелоні налічувалось 3,08 млн. бійців, 57041 гармата і міномет, 13924 танки і 8974 літаки. Всього Червона армія налічувала 22 червня 1941р. 5774 тис. війська 117581 гармата і міномет, 24498 літаків і 25794 танки (з них 92,5 тис. гармат, 17,7 тис. літаків і 7,4 тис. танків випущено в 1939-1941 рр. – це щодо «застарілої» техніки) [31, с.144-145]. Таким чином, СРСР мав найбільшу і найпотужнішу армію в світі.
На кордоні з Німеччиною у складі ПрибОВО (з 21 червня – Північно-Західного фронту розміщувались три армії, куди входили 12-й і 3-й механізовані корпуси, інші танкові частини – всього 1514 танків [31, с.164]. У складі ЗахОВО (Західного фронту) – 4 армії та інші з’єднання , всього 3000 танків (11-й, 6-й, 13-й, 14-й механізовані корпуси) [31, с.167-168]. У складі КОВО (Південно-Західного фронту) та ОдВО (Південного фронту) – 8069 танків і ще мало прибути понад 1000 (22-й, 4-й, 8-й, 16-й, 15-й, 2-й, 18-й механізовані корпуси і ще 19-й і 24-й в резерві) [31, с.175-178].
Бойові дії розпочались 22 червня 1941р. приблизно в 3.00 – 3.15 ранку із сильної артпідготовки та авіанальотів. Слідом за ними кордон перейшли піхота і танки.
На Північно-Західному фронті 4-а ТГр якою командував генерал-полковник Еріх Гепнер вдарила в районі 8-ї А. З’єднання 125-ї сд не змогли стримати німецьких танкістів. В результаті, підтримані з повітря 41-й і 56-й мк оволоділи мостами через р. Дубісса. На півдні 3-я ТГр Гота, яка допомагала групі «Північ», форсувала Німан [7, с.10]. Там же відбулось чи не перше танкове зіткнення у війні: 5-а тд Червоної армії (250 машин) зійшлась в районі Алітуса з 7-ю тд німців – 299 машин. Незважаючи на наявність нових Т-34, німецькі війська відкинули 5-у тд, від переправ через Німан [31, с.188-189].
Загалом війська відступили на 15-20 км. Тоді командувач фронтом Ф.Кузнєцов вирішив готувати 23 червня контрудар силами 12-го і 3-го мк по флангах 4-ї ТГр, яка рвалась в напрямку Шауляя. У 12-му мк було 842 танка, у 3-му мк – 672 танка в тому числі 109 Т-34 і КВ [48, с.23]. Правда, 5-а тд 3-го мк була вже майже знищена. У 12-го мк в контрударі взяла участь лише 28-а тд полковника Черняховського. Вийшовши у вихідний район, вона змушена була через відсутність пального, віддати його залишки 55-му полку, який і розбив ворожу колону на марші, але не більше. Втративши 13 танків, полк відступив. Інші частини 12-го мк були на
