[48, с.50]. Гудеріан ще за кілька годин до того віддав наказ припинити наступ і перейти до оборони. Його частини повільно відступали, між тим на стику оборони двох дивізій утворилась пробоїна [9, с.352]. Танкові частини, які перед тим діяли для безпосередньої підтримки піхоти, увійшли в рухливу групу Попова. Їй було наказано взяти Калугу. В ніч на 18 грудня група вирушила на виконання завдання. Пройшовши за три дні 100 км в умовах бездоріжжя і глибокого снігу, вона увірвалась в місто і зав’язала вуличні бої. Але повністю місто було взяте лише 30 грудня [48, с. 50].
Армії центру Західного фронту, використовуючи успіх сусідів, теж перейшли в наступ. 22, 20, 5 і 26-а тбр наступали в тісний взаємодії з піхотою і кіннотою. При переслідуванні противника вони вели бойові дії у складі рухливих груп і переважно, в передових загонах. З їх участю звільнено Малоярославець, Наро-Фомінськ та інші міста [48, с.50-51].
В контрнаступі під Москвою радянські танкові частини при прориві оборони, частіше за все, передавались стрілецьким з’єднанням для безпосередньої підтримки піхоти. Кожен стрілецький полк отримував по 5 – 7 машин. Це роздроблювало танкові сили, не дозволяло їм концентруватись в єдиний кулак на напрямку головного удару. Тимчасовим вирішенням цих проблем стало створення рухливих груп для виконання певної задачі. Такі рухливі групи включали в себе танкові, кавалерійські і стрілецькі частини [77, с.24]. Але вони були короткочасними оперативно-тактичними утвореннями. Досвід показав, що для проведення наступальних операцій потрібне масування танкових сил у спеціально створені механізовані частини. Відсутність таких частин була однією з причин того, що під Москвою навіть не намагалися проводити операції на оточення противника. Але для їх створення потрібна була й матеріально-технічна база і з 1942 р. її починають нарощувати. Відповідно й з’являються проекти створення танкових і механізованих корпусів. А тим часом танкові бригади відігравали допоміжну роль в операціях січня-квітня 1942 р.
Новостворені частини перекидались на напрямки активних бойових дій, де планувався наступ. Так, у травні 1942 р. в ході боїв на півдні під Харковом утворився виступ в сторону противника – барвінківський плацдарм, з якого було зручно наносити удар в обхід Харкова. Радянське командування зосередило тут 21, 22, 23-і тк і дев’ять отбр (разом – 925 танків). 22-й тк був приданий 38-й А, командуючий роздав його бригади стрілецьким дивізіям. Інші танкові бригади теж використовувались для безпосередньої підтримки піхоти при прориві оборони. 21-й і 23-й тк складали рухому групу фронту і їх планувалось ввести в прорив. Вони мали оволодіти районом Люботина і Валків і у взаємодії з 28-ю А завершити оточення харківського угрупування противника [24, т.3, с.438].
Наступ почався 12 травня ударом 28-ї А в район Вовчанська. Форсувавши Сіверський Донець, вона просунулась вперед, але танки противника її зупинили. На барвінкіському плацдармі успіх був більшим, стрілецькі і танкові частини прорвали фронт на 35 км вшир і 25 – 50 км вглиб. Настав момент для вводу 21-го і 23-го тк (300 танків), але цього своєчасно зроблено не було, командування очікувало більш вигідної обстановки. Лише з виходом піхоти до р. Берестова, тобто на шостий день операції корпуси були введені в прорив. Але до того часу противник встиг підтягнути на напрямок удару війська і замість вийти на тили, корпуси вступили в боротьбу з ними [48, с.59].
Оборона на флангах барвінківського виступу була недостатньою. У зв’язку з цим, командування німецьких військ вирішило завдати контрударів по його флангах. 17 травня 1-а ТА Клейста прорвала бойові порядки радянських військ на півдні і відрізала їх від переправ через Сіверський Донець (операція «Фрідерікус»). Війська потрапили в оточення. Танкові корпуси даремно намагались ліквідувати прорив. Аж до 28 травня тривали бої у харківському котлі. Спроба відвести війська назад через ріку перетворилась на масову бійню. РСЧА втратила в котлі біля 70 тис. чол.. вбитими і 240 тис. полоненими, 1249 танків. 21-й тк був знищений повністю, 23-й тк зазнав величезних втрат [26, с.159].
Обстановка різко змінилась на користь противника. Несвоєчасний ввід танкових сил у бій, а головне, недооцінка німців призвела до того, що їх танкові війська ліквідували барвінківський плацдарм, прорвали фронт на всю глибину і отримали свободу дій на південному напрямку. Для початку вони нанесли удар під основу вовчанського виступу. В цьому районі знаходились п’ять радянських тк, але скоординувати їх дії не вдалось. 22-й тк розосереджено бився в районі 38-ї А: його частини завдали відчутних втрат німецьким танкістам і призупинили наступ на Куп’янськ. 13-й і 23-й тк діяли на напрямку основного удару групи «Вейхс» і змушені були відступити разом із своєю 28-ю А. 4-й і 24-й тк знаходились в резерві, їх часто перекидали з одного району в інший, вони взяли участь в боях під Воронежем [48, с.60-61].
Розбивши радянські сили під Харковом, німці прагнули оточити їх також в районі Воронежа двома сильними ударами: з Курська на Воронеж і з Вовчанська на Острогозьк. Серед військ групи «Вейхс» були 2-а і 4-а ТА. На Воронезькому напрямку діяло чотири тд і три мд, на острогозькому – дві тд і одна мд. Всього – 900 машин. Їм протистояли 1-й і 16-й тк і дев’ять отбр (700 машин) [48, с. 62].
28 червня 4-а ТА перейшла в наступ і легко прорвала оборону. Ставка передала Брянському фронту
