підбили не 54 а лише 18). В усіх без винятку працях підкреслюється керуюча і спрямовуюча роль Комуністичної партії, що, в принципі, є провідною рисою радянської історіографії. Серед позитивних моментів даних робіт можна відзначити: 1) поглиблюють дослідження операцій німецько-радянської війни, подаючи, таким чином, більше інформації; 2) вивчають та аналізують прийоми й методи застосування танкових військ у різних операціях.
В СРСР також був поширений такий напрямок як дослідження історії окремих військових частин. Так, серед інших праць з’явилось і дослідження Кузьміна А.В. і Краскова І.І. «Кантемировцы» [41] про 4-й гвардійський танковий полк Кантемирівського корпусу (корпус згодом став знаменитою дивізією). Дослідження цікаве, оскільки розповідає про роль радянських танкових частин у маловідомій, але важливій Воронезько-Ворошиловградській оборонній операції.
Певного поширення набув також жанр історичних біографій. У збірнику «Полководцы и военачальники Великой Отечественной войны» [45] подано життєписи радянських командирів, які безпосередньо керували фронтами і арміями. Серед них – і перипетії біографії легендарного командуючого 3-ю гвардійською танковою армією Павла Семеновича Рибалка. Хоча збірник складено в художньо-публіцистичному стилі, він має і певне наукове значення.
Біографії радянських танкових воєначальників часто подавались у вигляді статей в «Военно-историческом журнале». Зазвичай, вони були присвячені ювілейній річниці від дня народження того чи іншого командира. Так з’явилися статті з нагоди 90-ї річниці від дня народження командуючого 2-ю гвардійською танковою армією С.І.Богданова (автор – П.Отставной) [74], начальника бронетанкових і механізованих військ Червоної Армії Я.М.Федоренка (автор – А.Гетман) [58], з нагоди 80-ї річниці від дня народження головного маршала бронетанкових військ, в минулому – командуючого 5-ю гвардійською танковою армією П.О.Ротмістрова [66], (автор – Г.Курочкін), з нагоди 70-річчя народження начальника штабу 2-ї гвардійської танкової армії О.І.Радзієвського (автор – В.Касатонов) [59]. Дослідження життєвого шляху видатних танкових командирів є, безумовно, цікавим напрямком історичної науки, проте в СРСР вони часто перетворювались в похвальні оди.
Також в СРСР набув поширення жанр довідково-енциклопедичної літератури. Чимало цікавої інформації вміщено у словнику-довіднику «Великая Отечественная война» за ред. М.М.Кир’яна [19]. Він досить цінний як тезове інформативне джерело, оскільки там коротко розповідається про всі операції війни, танкові частини, історію їх створення, їх командирів та інше.
Танкова проблематика висвітлювалась також в періодичних виданнях. Основним джерелом для вивчення військової історії в СРСР був «Военно-исторический журнал» (надалі – ВИЖ), заснований в 1939 р. і відновлений після війни. Цей друкований орган найбільшу увагу зосередив на подіях Другої світової війни, в тому числі й на танковій проблематиці. В ньому публікували свої статті військові дослідники, чимало з яких знаходилось в армії на діючих постах. Але ВИЖ постійно видавався за підтримки міністерства оборони СРСР, що мало й свої негативні наслідки – він був рупором офіційної радянської пропаганди, статті були написані в руслі тогочасної ідеології. Яскравим прикладом цього є стаття А.П.Крикунова «Куда делись танки?» [62], опублікована в 1988 р. В умовах гласності і перебудови під шквалом листів читачів, які хотіли дізнатись скільки танків було в Радянському Союзі на початку війни, їм в черговий раз повторили «істини» про повну кількісну і якісну перевагу німецької армії і про 1465 «танків нових типів». Це свідчить, що радянська держава до кінця прагнула приховати від людей правду про війну.
В той же час, в статтях ВИЖу зібрано й проаналізовано чимало фактичного матеріалу про дії танків в різних операціях, теоретично узагальнено бойовий досвід минулої війни, проаналізовано різні способи застосування танкових військ. Є і статті, присвячені біографіям танкових командирів, про що ми вже згадували.
Так, серед статей, що розповідають про роль бронетанкових сил в тій чи іншій операції можна виділити наступні: П.Ротмістров «Бронетанковые войска в Московской операции» [77], О.Лосик «Боевое применение бронетанковых и механизированных войск в Сталинградской битве» [69], «Применение бронетанковых и механизированных войск в Белорусской операции» [71], І.Крупченко «Особенности применения бронетанковых и механизированных войск в Курской битве» [64], Н.Киреєв «Применение танковых армий в Висло-Одерской операции» [60], Ю.Потапов «Применение танковых армий в Берлинской операции» [75]. Розповідь про дії танкових частин поєднана з аналізом конкретних способів їх використання (як-то П.Ротмістров згадує про поширену тактику засад у Московській операції, Н.Киреєв – про способи форсування рік, Ю.Потапов – про бої танкових частин в умовах міст). Загальним недоліком праць є відсутність повідомлень про жертви з радянської сторони.
Трохи менше опису, а більше узагальнення в статтях, присвячених способам застосування танкових військ, зокрема статті: О.Лосика «Опыт организации и ведения крупных танковых сражений в годы Великой Отечественной войны» [70], де зазначено, що вони характеризувались динамізмом і високою маневреністю і головним фактором при виборі того чи іншого методу організації бою була наявність часу, який мали війська на підготовку до нього. Серед інших статей цього типу слід згадати також публікації І.Крупченка «Способы развития успеха в оперативной глубине силами танковых армий, танковых и механизированных корпусов» [65], «Организация и совершение маршей танковыми и механизированными соединениями в годы Великой Отечественной войны» [63], Ю.Сухініна «Танковая армия в обороне» [78], «Форсирование Южного Буга и Вислы танковыми корпусами с ходу» [79], П.Лащенка «Совершенствование способов окружения и уничтожения крупных группировок противника по опыту Великой Отечественной войны» [67], А.Маришева «Действия танковых войск при прорыве обороны противника» [73]. Всі аспекти бойової діяльності висвітлено на прикладах різних операцій, на засадах порівняння умов, перебігу і результатів операцій робляться висновки про наслідки застосування того чи іншого методу бойових дій і про його
