наступальних операцій, і в однієї і в іншої сторони виникала потреба створювати великі танкові з’єднання, які б здатні були вирішувати самостійні завдання по прориву оборони і розвитку тактичного успіху в оперативний. Так у німецьких і радянських військах з’явились танкові і механізовані дивізії, корпуси. Причому радянські танкові частини по оснащенню бойовими машинами значно переважали німецькі на початку війни. Так, механізований корпус Червоної армії по штату мав 1031 танк, в той час як найбільше оперативне з’єднання Вермахту – танкова група (2-3 корпуси) мала від 600 до 1000 машин. Однак, в 1942-1944 рр. перевага бул а на боці німців: їхня танкова дивізія по чисельності і боєздатності була приблизно такою, як радянський танковий корпус. Поступово в ході війни у військах обох країн перейшли до створення танкових армій – з’єднань, які нараховували від 300 до 1000 танків. Однак, танкові армії Вермахту у зв’язку з нестачею військ на фронті часто використовувались як війська, що тримають оборону на лінії фронту (бували випадки, що в німецькій танковій армії не було жодної танкової і моторизованої дивізії), в той час, як радянські танкові армії завжди були ешелоном розвитку успіху і їх перехід до оборони носив епізодичний характер;
- по-четверте, на початку радянсько-німецької війни, бронетанкові війська Червоної армії і кількісно і якісно переважили «панцерваффе» Вермахту. Теза про тотальну перевагу німців на початку війни – це міф, сформований радянською пропагандою в після воєнні роки, який переслідував дві цілі: замести сліди невдалого «визвольного походу на Європу» і доступно пояснити народу причини жахливих поразок. Насправді ситуація була точно зворотною. І впродовж усієї війни загальна перевага по танках залишалася в Червоній армії. Інша справа, що німецькі командири і солдати танкових військ були краще підготовлені, вишколені і більше грамотні у питаннях застосування своєї зброї. І взагалі-то вони отримали ще один козир на початку війни – фактор несподіванки, оскільки Червона армія була неготова вести оборонну війну в жодному аспекті: ні у військовому, ні в стратегічному, ані в моральному;
- по-п’яте, бронетанкові війська обох сторін брали участь практично в усіх головних операціях війни: від 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Танкові батальйони, полки, бригади, дивізії, корпуси, групи, армії відігравали вирішальну роль при плануванні і проведенні цих операцій, а значить, вирішальним чином вплинули на хід бойових дій. Саме завдяки їм війна набула маневренного характеру, з багаточисельними проривами, обходами, охопленнями, оточеннями, різкими зсувами лінії фронту. Саме вони у значній, якщо не у вирішальній мірі визначили феномен Другої Світової війни як динамічної маневреної війни ХХ століття;
- по-шосте, використання крупних бронетанкових з’єднань давало ефективний результат лише за умов добре організованої взаємодії з іншими родами військ: піхотою, артилерією, авіацією, та високого ступеня оснащення і розвідки. Саме ці чинники, а також фактор несподіванки та краща (у порівнянні з радянськими військами) підготовка солдат і командного складу дозволили німцям добитись значних територіальних і військових успіхів у перші роки війни і розбити переважаючі їх кількісно і якісно танкові частини Червоної армії;
- по-сьоме, хоча й танкові війська були традиційно наступальним інструментом війни, характер їх використання залежав від обстановки на фронті: досить часто траплялись випадки, коли велике танкове з’єднання планомірно чи вимушено переходило до оборони. І якщо танкісти Червоної армії до кінця війни повністю оволоділи методами наступу, про що свідчать їх вдалі операції в 1944-1945 рр., то оборонятись їм вдавалось значно гірше, аніж їхнім колегам із Вермахту, які з успіхом виконували роль «пожежної команди» в останньому періоді війни, хоча це вже не могло врятувати Рейх від остаточного розгрому;
- по-восьме, протягом усієї війни, від першого до останнього дня танкові війська Червоної армії і кількісно і (за виключенням літа-осені 1943 р.) якісно переважали «панцерваффе» Вермахту. Інша справа, що в 1941 році, маючи 6-7-кратну перевагу, вони були повністю розгромлені, в кінці 1942- 1943 рр. спромоглися досягнути відносного паритету на полі бою, а в 1944-1945 рр. самі громили німецьку армію. Це пояснюється рядом причин, окрім цієї переваги: поверненням до звичного способу дій – наступу, врахуванням досвіду своїх помилок і досягнень противника, створенням ефективних крупних і, поряд з тим мобільних з’єднань, висуненням розумних і сміливих командирів – таких як М.Катуков, П.Рибалко, Богданов, Баданов, А.Кравченко, тощо;
- по-дев’яте, втрати радянських танкових військ в операціях майже завжди перевищували втрати німців, як у невдалих, так і в переможних для Червоної Армії боях. Однак вже з перших днів війни німцям стало зрозуміло, як далеко вони від перемоги і наскільки серйозним і небезпечним противником є Червона армія, яка опирається на величезні ресурси радянської країни. Незважаючи, на страшну поразку літом-восени 1941 р., СРСР відновив свої танкові сили і продовжував нарощувати потенціал. По показниках втрат за всю війну повна перевага на боці Вермахту. Однак для того, щоб перемогти СРСР цього було недостатньо. Невичерпні ресурси радянської імперії дозволяли їй іти на неймовірні жертви, воювати числом, а не вмінням (хоча вміння теж поступово вдосконалювалось) і при цьому досягати поставлених результатів. В умовах, коли на її стороні воювали також Великобританія, США та багато інших країн, Німеччина мала примарні шанси на перемогу.
Отож, в ході нашої роботи ми досліджували роль бронетанкових військ в операціях німецько-радянської війни у 1941-1945 роках і прийшли до висновку, що бронетанкові війська,
