У працях зарубіжних авторів з даної проблематики міститься чимало інформації і обстоюються різноманітні теорії щодо застосування і ролі бронетанкових військ в роки німецько-радянської війни. Зокрема, ми б хотіли виділити узагальнююче дослідження британського офіцера Б. Ліддел Гарта «Вторая Мировая война» [25] – в ньому велика увага приділена саме аналізу тактичних і, особливо, стратегічних військових питань, в тому числі й порівняння застосування танкових військ. В кінці цієї праці, виданої в Москві у 2003 р. є стаття російського дослідника Гончарова – порівняння тактико-технічних особливостей танків воюючих сторін. Однак, на нашу думку, Гончаров занадто захоплюється німецькою технікою і не помічає, що перед початком радянсько-німецької війни СРСР випускав куди кращі зразки танків, аніж ті, що в той час були на озброєнні в «панцерваффе».

Цікавою новинкою англійської історичної науки є праця Томаса Н. «Немецкая армия. 1939 – 1940» [55], оскільки в ній подаються матеріали про танкові частини Вермахту, їхню структуру й організацію.

Про характеристику тактико-технічних показників бронемашин, історію їх розвитку та особливості конструкції можна дізнатись із праць енциклопедичного типу «Танки Второй Мировой войны» Т.Дж.Гандера [20] і «Танки. Стальная броня стран мира» Майкла Гріна [21]. В першій описується історія створення і модифікації танків, самохідних, зенітних самохідних і штурмових установок країн-учасниць Другої Світової війни, а також подаються їхні тактико-технічні показники. В другій праці розповідається про еволюцію танкової справи від зародження перших машин і до наших днів в провідних країнах світу, в тому числі й у Німеччині, СРСР і Росії, Англії, Франції, США та ін.

Ще одним блоком джерел, опрацьованих нами при дослідженні даної теми є інтернет-ресурси. На сайтах в Інтернеті часто розміщується цікава інформація про танки, танкові частини, танкові бої, нерідко там є цілі історичні праці. Зокрема на сайтах [81]та [82] розміщена детальна характеристика про історію створення усіх радянських і німецьких зразків танків, а також подано усі їх тактико-технічні показники. На сайті [84] розміщена стаття дослідників Анісімова та Голобородько про розвиток танкових військ Німеччини та СРСР в роки Другої Світової війни. На сайті www.foutry.com.ua [83] є стаття про початок радянсько-німецької війни і розгром танкових сил Червоної Армії. Звичайно, цими сайтами інтернет-матеріали з даної теми не обмежуються, однак до цього виду джерела слід теж відноситись насторожено, враховуючи його специфіку. Правда, повністю його ігнорувати теж не варто, оскільки Інтернет – це місце найшвидшого пошуку інформації.

Розділ 2. Еволюція структури танкових військ Вермахту і Червоної Армії

Приблизно з середини 30-х років в Європі запахло порохом і почали складатись контури майбутньої війни. В цих умовах провідні держави стали переглядати свої воєнні доктрини, міняти їх, створювати та переоснащувати роди військ і визначати їх роль у майбутній війні.

Так, офіційна доктрина СРСР орієнтувала армію на наступальну маневрену війну з широкою моторизацією на землі і в повітрі. Ідеологія стверджувала, що це буду справедлива війна робітничого класу проти всесвітнього капіталу, війна двох протилежних систем за встановлення соціалізму [31, с.61]. Слідом за агітаторами весь народ повторював формулу-тріаду про війну «на чужій землі, малою кров’ю, могутнім ударом».

Ці ідеї знайшли відображення в розробленій теорії глибокої наступальної операції. В СРСР їх розробляли теоретики Тріандафілов В.К., Шапошніков Б.М., Калиновський К.Б. та ін. [51, с.63]. Тобто передбачалось: по-перше, зламати фронт оборони противника одночасним ударом танків, артилерії, піхоти і авіації, по-друге, розвинути тактичний успіх в оперативний через введення рухливих військ [31, с.62]. Основним елементом для наступальної операції була ударна армія, яка крім іншого включала 1-2 механізованих корпуси [51, с. 156 ]. А 9-а армія на 22 червня 1941 р. мала цілих три механізовані корпуси (3341 танк) [50, с.162]. Глибина операції на ділянці фронту сягала 250 км, ширина смуги наступу – 150 ---300 км, а темп руху мобільних військ – 40 – 50 км на добу [31, с.63].

Танковим військам в усіх цих стратегічних і тактичних питаннях надавалось величезне значення. Найкраще обґрунтував роль танків у майбутній війні теоретик К.Калиновський у праці «Вождение и бой самостоятельных механизированных соединений» та численних статтях. Так він відзначав, що механізоване з’єднання є потужним маневреним і ударним засобом для досягнення успіху. Найбільш характерними формами їх застосування – це дії по розвитку прориву з наступним виходом на тил противника і знищенням його резервів, порушенням системи управління, підвозу і комунікацій. Тоді ж було обґрунтовано, що танкові війська, можуть діяти самостійно, в оперативній глибині до 200 км, а не лише як допоміжні підрозділи для піхоти [46, с.11].

Відповідно до цих поглядів організовувались радянські танкові війська. Перші машини Червона армія захопила ще в боях А. Денікіним («Рено» FТ-17 з Франції). Вони послужили прототипом для виготовлення 15 броньованих машин, з яких було сформовано 7-й автотанковий загін РСЧА [31, с.36].

В вересні 1923 р. окремі автотанкові загони зводяться в крупне з’єднання – «ескадру» танків. В 1925 р. були введені штати окремо важкого і окремо легкого танкових батальйонів; в кожному передбачалось мати по 30 танків [46, с.6]. В 1927р. був випущений перший радянський серійний танк – Т-16 або МС-1 (малого супроводу) – він був легкий, слабко-озброєний, недостатньо броньований, але альтернативи йому не було (навіть за кордоном в той час важко було знайти щось краще). До 1931 р. його