дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;

об'єднаний загін оперативного рятування;

регіональний рятувально-координаційний центр;

два вузли зв'язку МНС України.

Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.

Основними завданнями військ ЦО є:—

здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил і засобів

військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;—

накопичення, розміщення, зберігання та своєчасне відновлення військової та

спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення

аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;

проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха;

проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

Військам ЦО надається право:

вимагати від посадових осіб і громадян здійснення заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, припинення дій, що перешкоджають їм виконувати поставлені завдання;

проводити оточення (блокування) певних територій, окремих будівель, споруд чи об'єктів під час аварій, катастроф, стихійного лиха та пожеж;

користуватися позачергово у разі необхідності всіма видами пасажирського транспорту приміського та міжміського сполучення;

користуватися у разі необхідності засобами зв'язку юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування;

тимчасово забороняти або обмежувати рух транспорту та пішоходів поблизу та в межах зони надзвичайної ситуації.

Комплектування Військ ЦО здійснюється на основі Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", а також за контрактом.

Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються його засновнику, а для застосування у випадку надзвичайної ситуації — начальнику ІДО, начальнику управління (відділу) з питань НС у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Основними завданнями спеціалізованих формувань є:

надання екстреної допомоги радіаційно,- хімічно,- біологічно та іншим потенційно небезпечним об'єктам у локалізації аварій і катастроф з викидом СДОР та інших агресивних речовин, попередження виникнення вторинних факторів;

ведення рятувальних робіт в осередках ураження і районах стихійного лиха, як правило, при наявності радіоактивного забруднення і хімічного зараження, інших екстремальних умов;

проведення специфічних робіт при ліквідації наслідків аварій, катастроф та наслідків стихійного лиха;

здійснення на підприємствах, що обслуговуються, комплексу спеціальних попереджувальних та профілактичних заходів, які спрямовані на попередження аварійних ситуацій, зниження втрат і збитків у випадку їх виникнення.

За окремими договорами спеціалізовані формування можуть виконувати:—

роботи неаварійного характеру, направлені на підсилення протиаварійного

захисту потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);—

підготовку персоналу потенційно-небезпечних об'єктів до дій у НС.

Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму

складі — оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства.

Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом із числа спеціалістів, які мають досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.

Об'єктові спеціалізовані формування^створюються на об'єкті господарювання і складаються із спеціалізованих підрозділів, які виконують завдання щодо ліквідації аварій та виконують аварійно-відновлювальні роботи у випадку надзвичайних ситуацій безпосередньо за профілем даного підприємства.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Атаманюк В.Г., Ширшев Л.Г., Акимов Н.И. Гражданская оборона. Учебник для вузов. – М.: Высшая школа, 1986.

Владимиров В.А., Михеєв О.С., Хмель С.І. та інші ГШ ЗС СРСР. Методика і оцінки радіакціної обстановки при руйнуваннях (аваріях) атомних електростанцій. – М., 1989.

Губський А.І. Цивільна оборона. – К., 1995.

ДБН В2.2.5-97 “Захисні споруди цивільної оборони”, Держмістобудування. – К., 1997.

Демиденко Г.П. Захст об’єктів народного господарства від зброї масового ураження. – К., 1996.

Демидеденко Г.П., Кузьменко Э.П. и др. Защита объктов народного хозяйства от оружия массового поражения. Справочник.- К.: Высшая школа, 1989.

Загальні вимоги до розвитку ірозміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження, наукові керівники: член-кореспондент НАН України С.І.Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф.Гречанінов. – К.: НАН України, 1995.

Закон України “Про аварійно-рятувальні служби” ВРУ, № 1281-XIV.- К., 1999.

Закон України “Про Цивільну оборону України” ВРУ, № 2974-XIІ.- К., 1993.

Захист об’єктів народного господарства від зброї масового ураження: Довідник. – К.: Вища школа, 1989.

Методика прогнозування масштабів зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті, Держгідромет СРСР. – М., 1991.

Мігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. – К., 1999.

Мігнович Г.Г., Рябчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. – К., 1999

Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. – т.1. – К., 1998

Надзвичайні ситуації. Основи законодаства України. – т.2.- К., 1998.