Вихід рідкої частини крові із судинного русла приводить до її згущення, підвищення в’язкості і скорочення часу згортання. Наростає гемоконцентрація, підвищується в’язкість крові. Швидкість згортання крові на висоті ТНЛ зростає в порівнянні з нормою в 5 разів.

Прогресуюча гіпоксемія і погіршення реологічних властивостей, внас-лідок підвищення в’язкості крові, вкрай несприятливо впливають на роботу серця і можуть привести до гострої лівошлуночкової недостатності. Це підтри-мує застійні явища в малому колі кровообігу і підсилює набряк легень. В кінцевому результаті приєднується слабість правої половини серця, що приводить до застійних явищ у великому колі кровообігу і гіпоксії всіх внутрішніх органів, в тому числі і головного мозку. Таким чином, основною причиною смерті при інтоксикації задушливими отруйними речовинами є змішана гіпоксія, яка виникає в результаті ТНЛ.

В той же час механізм порушення життєво-важливих функцій може залежати від ряду інших причин. Так, при дії дуже високих концентрацій фосгену, смерть може наступити в результаті прямого пригнічення дихального і судинно-рухового центрів без розвитку набряку легень. В деяких випадках смерть отруєних спричинюється гострою серцево-судинною недостатністю, внаслідок безпосередньої токсичної дії отрути на міокард або провідну систему серця.

В клініці уражень фосгеном і дифосгеном виділяють чотири періоди: впливу отруйних речовин, скритий, розвитку ТНЛ і виходу.

Період впливу отруйної речовини (рефлекторних реакцій) зумовлений дією парів отрути на слизові оболонки дихальних шляхів. В залежності від концентрації отруйної речовини спостерігаються в тій чи іншій мірі виражені відчуття пекучих болів в носоглотці, горлі і за грудиною. Дихання спочатку стає рідшим, а потім пришвидшується.

Велике значення має величина альвеолярної вентиляції в зараженій атмосфері. Людина, яка виконує важку фізичну роботу в атмосфері з середньою виводячою з ладу концентрацією отруйних речовин, може отримати абсолютно смертельну дозу отрути.

Слід відмітити, що при надзвичайно високих концентраціях отруйних речовин задушливої дії смерть може наступити вже в перші хвилини перебування в зараженій атмосфері від ларінгоспазму або рефлекторного пригнічення дихального центру.

Під час впливу отруйної речовини, крім явищ подразнення верхніх дихальних шляхів, часто відчуваються специфічний запах отрути, різь в очах, сльозотеча, неприємний присмак в роті, слинотеча, відраза до тютюну, стиснення в грудях, кашель.

Скритий період (скритих явищ, уявного благополуччя) починається після припинення поступання отрути в організм і, в залежності від важкості інтоксикації, може тривати від 1 до 24 годин (в середньому 4-6 годин). В цей час майже повністю відсутні скарги, проте при об’єктивному обстеженні вже можна виявити ознаки інтоксикації. Найбільш ранніми симптомами є пришвидшене поверхневе дихання і брадикардія. Відмічається зменшення пульсового тиску за рахунок зниження систолічного артеріального тиску. Виявляється низьке стояння діафрагми, зменшення абсолютної тупості серця. В аналізах крові визначається зниження кількості гемоглобіну і еритроцитів, а також сатурації гемоглобіну артеріальної крові киснем. При фізичному навантаженні посилюються задишка та ціаноз.

Велику роль в діагностиці отруєння в цей період відіграють анамнестичні дані (перебування в зараженій зоні), результати хімічної розвідки, характерний запах фосгену чи дифосгену від волосся та обмундирування ураженого.

Загострювати чи обтяжувати перебіг цього періоду можуть фізичні навантаження, паління тютюну, загальне охолодження організму.

Враховуючи вище вказане, необхідно пам’ятати, що всі особи з підозрою на ураження отруйними речовинами задушливої дії повинні розглядатись як важкоуражені; їх евакуація повинна проводитись тільки на носилках і вимагає особливої уваги.

Період розвитку ТНЛ (повного розвитку клінічних проявів інтоксикації) починається з помітних розладів зовнішнього дихання у вигляді прогресуючої задишки. Посилюються болі за грудиною, які різко обмежують глибину вдиху. Розвивається симптомокомплекс, який отримав назву “синьої гіпоксії”. Шкірні покриви та видимі слизові набувають ціанотичного кольору.

ТНЛ розвивається через 6-12 годин після контакту з отруйною речовиною. Екскурсії грудної клітки обмежені. В дихальному акті приймають участь допоміжні м’язи. Аускультативно – в підлопаточних ділянках прослуховуються звучні вологі дрібноміхурцеві хрипи, які швидко розповсюджуються на всю поверхню легень і стають різнокаліберними.

На фоні частого поверхневого дихання у потерпілого посилюється кашель з виділенням великої кількості (іноді до 2 л) рідкого пінистого серозного харкотиння. Це дозволило деяким дослідникам образно змалювати ТНЛ при ураженні фосгеном, як “потоплення на суходолі”.

З боку серцево-судинної системи в цій стадії відмічаються помірна тахікардія, деяке розширення меж серця, зниження артеріального тиску.

Аналізи крові свідчать про гемоконцентрацію, на що вказує гемоглобінемія ( до 160-180 г/л ), еритроцитоз ( до 8-9 млн. в 1 мм3), лейкоцитоз (до 15000 в 1 мм3), збільшення показника гематокриту до 58-62 г/л.

В стадії синьої гіпоксії виражених порушень гемодинаміки не спостерігається. В цьому випадку знижується вміст кисню в артеріальній та венозній крові. Парціальний тиск вуглекислого газу, навпаки, збільшується, і в цій стадії переважно відмічається гіперкапнія, яка приводить до стимуляції дихального центру і посилення задишки.

Значно важчою в прогностичному відношенні є стан “сірої гіпоксії”. Для нього є характерним зниження як вмісту кисню, так і вуглекислоти в крові. Гіпокапнія приводить до значного погіршення функції дихання. В результаті ще більше посилюється гіпоксемія, яка веде до негативних змін з боку серцево-судинної системи. Розвивається колапс, пульс частий нитковидний (до 160-180 за хв.). Шкірні покриви набувають сіро-землистого відтінку. Таким чином, при сірій формі гіпоксії розвиваються найбільш небезпечні синдроми — гостра серцево-судинна і дихальна недостатності. Такий стан, як правило, передує смерті.

Деякі показники, які характеризують синю і сіру форми гіпоксії, наведені в табл. 1.

Таблиця 1.

Симптоми,які характеризують стани сірої та синьої гіпоксії

(за