речовинами та СДОР

При ураженнях ОР нервово-паралітичної дії необхідно вживати заходів для зняття бронхоспазму і зниження бронхореї (застосування антидотних і бронхолітичних препаратів). Терапію киснем треба починити з інгаляції “чистого” кисню, а при покращенні самопочуття, зниженні кисневої недостатності переходити на вдихання 40-60 % киснево-повітряної суміші. Рекомендуються сеанси тривалістю 15-30-40-60 хв. з короткими перервами між ними. В випадку порушення самостійного дихання застосовується кероване штучне дихання. При різкому ослабленні дихання, яке приводить до вираженої гіповентиляції, рекомендується проводити 10-15 хв. сеанси карбогенотерапії. Киснева терапія продовжується в середньому 1-2 тижні, при цьому постійно скорочують тривалість і кількість сеансів оксигенації. Велике значення має поєднання оксигенотерапії з вітамінотерапією (аскорбінова кислота, вітамін групи В).

При ураженні ОР шкірно-наривної дії з явищами токсичного бронхіту, бронхіоліту систематичні інгаляції необхідні 40-60% киснево-повітряною сумішшю. В залежності від загального стану і степені кисневої заборгованості інгаляції призначаються по 30-40 хв. декілька разів в день. При розвитку токсичної бронхопневмонії необхідні тривалі інгаляції киснево-повітряної суміші. Застосування чистого кисню при іпритних ураженнях дихальних шляхів не рекомендується. В випадку явищ асфіксії (порушення прохідності дихальних шляхів при їх закритті псевдодифтерійними плівками (показані інгаляції кисню під підвищеним тиском. Тривалість оксигенації визначається важкістю ураження і ускладнення і може продовжуватись в середньому 2-3 тижні. Необхідно поєднання оксигенотерапії з антибактеріальною терапією і вітамінною терапією.

3.1. Принципи лікування токсичного набряку легенів

Лікування уражених отруйними речовинами задушливої дії в стадії розвитку інтоксикації передбачає боротьбу з ТНЛ, як безпосередньою причиною порушень функції дихальної та серцево-судинної системи.

Основні медичні заходи по лікуванню ТНЛ повинні полягати в наступному.

Оксигенотерапія відіграє виключно велику роль. Починатись вона повинна якомога раніше, при можливості, безпосередньо на полі бою або на етапі долікарської допомоги. Перед дачею кисню необхідна очистка дихальних шляхів від слизу і блювотних мас. Застосовується 40-60% зволожена киснево-повітряна суміш, що подається під тиском 3-6 см вод. ст. В перші 10 хвилин кисень подається з швидкістю 2-3 л за хвилину, а в подальшому 9-10 л за хвилину. 30-40 хвилинні інгаляції необхідно чергувати з 10 хвилинними перервами.

З метою підвищення середнього внутрішньоальвеолярного тиску рекомендується самостійне дихання з опором на видиху 5-10 см водяного стовпа (наприклад дихання через маску кисневого інгалятора із зануреним шлангом видиху під воду).

Для зміцнення альвеоло-капілярних мембран і зниження проникливості судинних стінок рекомендується призначення на протязі 3-6 днів хлориду кальцію у вигляді довенних вливань 10 % р-ну по 10 мл 1-2 рази на добу. Замість хлористого кальцію можна використовувати 10 % р-н глюконату кальцію, призначаючи його по 10 мл. З цією ж метою одномоментно довенно вводять 60-90 мг преднізолону, в подальшому кожні 6 годин по 30,0 мг. Аскорбінову кислоту призначають довенно по 20,0 мл 5% р-ну на добу. З цією ж метою доцільно проводити інгаляції парів 0,5-2,0 % розчинів гідрокарбонату натрію, які призначаються на початкових стадіях розвитку ТНЛ.

З метою очищення дихальних шляхів від піни, яка зменшує площу газообміну в альвеолах, оксигенотерапію необхідно проводити, застосовуючи пінегасячі засоби. Принцип усунення піни базується на її взаємодії з поверхнево-активними речовинами, які зменшують об’єм набрякової рідини, що заповнює легені. До пінегасних засобів відноситься 70 % розчин етилового спирту, 10% спиртовий розчин антифомсилану, 10% водний розчин колоїдно-го силікону та ін.). 2-3 мл 70 % р-ну етилового спирту можна ввести внутрішньотрахеально через катетер або конікопункцію.

Для зниження гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу рекомендується наступні заходи:

§ придати ураженому напівсидяче або сидяче положення, накласти на нижні кінцівки венозні джгути;

§ довенне введення 80-120 мг лазіксу, 0,25 % р-ну дроперідолу (2,0 мл довенно 3 р. на добу), 5 % р-ну пентаміну (по 0,3-0,5 мл довенно на 10,0 мл фізіологічного р-ну до зниження артеріального тиску на 30 %, але не нижче 90-100 мл рт. ст.), 1 % р-ну нітрогліцерину або перлінганіту (по 1,0 мл на 200 мл фізіологічного р-ну довенно зі швидкістю 15-20 крапель за 1 хвилину під контролем центрального венозного та артеріапльного тисків), 2,4 % р-ну еуфіліну (по 10,0 мл довенно 2-3 рази на добу при відсутності вираженої тахікардії).

Добре перевіреним методом є кровопускання. В результаті його проведення відбувається розрідження крові за рахунок її поступання із депо, а також додаткової рідини з тканин, що приводить до підвищення реологічних властивостей крові, зниження тиску в малому колі кровообігу, покращення діяльності міокарду. Процедуру слід проводити ще до розвитку виражених явищ ТНЛ. Із судинного русла вилучають 250-300 см3 крові за раз. При необхідності процедуру можна повторити через 8-12 годин. Стан сірої асфіксії є абсолютним протипоказом. Після кровопускання ураженому довенно вводять 100-150 мл гіпертонічного розчину глюкози. Глюкоза застосовується у вигляді гіпертонічного 40 % р-ну по 50 мл до 3-4 раз на добу. В подальшому, на протязі всього періоду інтоксикації, — 1-2 рази. Вона сприятливо впливає на процеси тканинного метаболізму і покращує діяльність міокарду. При розвитку сірої асфіксії використовується довенне крапельне введення 500-600 мл 5-10 % р-ну глюкози.

З метою підтримки діяльності серцево-судинної системи рекомендується вже на етапі долікарської допомоги введення 2-3 мл 20% р-ну камфорного масла, яке слід чергувати з підшкірним введенням 1 мл 10 % р-ну кофеїну бензоату натрію. Рекомендується також введення кордіаміну (1 мл довенно). Для покращення скоротливої здатності міокарду а також при розвитку колаптоїдного стану показане довенне введення строфантину (0,5-1,0 мл 0,05% р-ну на 20,0 мл фізіологічного розчину 2-3 рази