Для боротьби з колапсом можна призначати мезатон (1 мл 1 % р-ну підшкірно) або ефедрин ( 0,5 -1 мл 5 % р-ну підшкірно).

Стимуляція центру дихання досягається підшкірним введенням коразолу (1 мл 10 % р-ну), лобеліну (1 мл 1 % р-ну) або цитітону.

Для боротьби з ацидозом, який розвивається в умовах кисневої недостатності і негативно впливає на функцію дихання та кровообігу, призначають довенне крапельне введення гідрокарбонату натрію (по 50 мл 8,4 % р-ну).

Із сечогінних препаратів призначається30% р-н сечовини на 200 мл 5-10% р-ну глюкози. Препарат готується ex tempore і вводиться довенно кра-пельно з швидкістю не більше 60 крапель за хвилину з розрахунку 1 г препарату на кг маси тіла хворого.

Об'єм інфузійної терапії повинен не перевищувати 600-800 мл на добу з використанням поляризуючої суміші, альбуміну, реополіглюкіну, концент-рованої плазми і добавками у вигляді АТФ, кокарбоксилази, панангіну курантілу, тренталу та цитохрому у звичайних дозах.

На етапі спеціалізованої медичної допомоги рекомендується ультрафіль-трація крові з виведенням 2-3 л не протязі 2 годин.

В більш пізній період для боротьбі з інфекційними ускладненнями і, насамперед, для попередження пневмоній необхідне призначення антибіотиків і сульфаніламідних препаратів.

Велику роль в терапії уражень грають режим і дієта. Отруєним необхідний повний спокій, тепле, сухе приміщення, яке добре провітрюється. На протязі всього гострого періоду уражені повинні отримувати їжу в обмеженій кількості.

У відновному періоді ураженим призначається комплексна вітаміно-терапія.

При ураженні ОР загальноотруйної дії і отруєнні оксидом вуглецю оксигенотерапія здійснюється “чистим” киснем практично безперервно до покращення загального стану і ліквідації кисневої недостатності тканини. Потім переходити на інгаляцію кисню сеансами.

Повернення свідомості у потерпілого не є приводом для відміни оксигенотерапії. При ураженнях синильною кислотою, ціанідами і оксидом вуглецю найкращі результати забезпечуються застосуванням гіпербаричної оксигенації.

3.2. Гіпербарична оксигенація.
Обґрунтування методу лікування гіпоксичних станів

В останні роки все більше уваги при гіпоксичних станах різного генезу надається застосуванню методу дихання киснем під надлишковим тиском. Експериментальні дослідження і клінічні спостереження показали, що використання кисню під надлишковим (по відношенню до атмосферного) тиском має сприятливий вплив на фізіологічні функції організму.

Перспективність методу також пов’язана з тим, що багато виражених гіпоксичних станів не завжди вдається звичайними методами оксигенотерапії. Так, за даними Сакс, Нікол, Кембелл (1974), оксигенотерапія при нормальному барометричному тиску виявляється неефективною в 20 % випадків гострої дихальної недостатності. В таких випадках необхідно вдаватись до гіпербаричної оксигенації (ГБО). Дослідження в цьому напрямку показали достатньо високу ефективність ГБО при різних патологічних станах, які супроводжуються кисневою недостатністю і їх перевагу над звичайною оксигенацією.

Накопичений клінічний досвід застосування ГБО дозволяє вже зараз визначати загальні показання до його застосування. Твердо встановлено значення ГБО при захворюваннях, які проникають з явищами гіпоксичної, циркуляторної, гемічної і тканинної гіпоксії (В.І.Буряковський і інш).

Відомо, що утилізація кисню тканинами здійснюється тільки з плазми. По мірі розподілу кисню плазми не неї переходить кисень, зв’язаний з гемоглобіном. Отже, плазма, насичена киснем під тиском в 2 кгс/см 2, може суттєво замінити більшу частину гемоглобіну, а дихання під тиском в 3 кгс/см2 повністю замінити гемоглобін в акті переносу кисню до тканин. На цьому базується висока ефективність ГБО при гемічних формах гіпоксії, особливо при важкому отруєнні оксидом вуглецю і метгемоглобінутворювачами. Так, за досвідом застосування ГБО для лікування хворих, отруєних чадним газом, в ГКВГ ім. М.М.Бурденко доказано, що виведення СО при диханні киснем під тиском в 2 мгк/см2 відбувається значно швидше, вміст карбоксигемоглобіну за 12 хв. знижувався з 70 до 10 %.

Із збільшенням кількості фізично розчиненого кисню завжди підвищується швидкість транспорту кисню в крові в міжклітинну рідину і тканини, що приводить до значного зростання напруга кисню в тканинах. Експериментальні дані показали, що при диханні киснем під тиском в 3 кгс/см2 напруга кисню в тканинах збільшується в 3-8 разів.

Разом з позитивними даними про застосування ГБО в літературі є інші протилежні думки. Так, Нікол, Кембелл (1969) вказують на доцільність застосування ГБО в лікуванні гіпоксичних станів, за виключенням отруєння оксидом вуглецю. Несприятливий вплив ГБО на організм людини пов’язують з порушенням ферментних систем, зсувів в кислотно-лужній рівновазі. Відомо також, що несприятливий вплив ГБО зростає з збільшенням надлишкового тиску і часу експозиції. За даними Емарі, інгаляції киснем можуть проводитись без ускладнень для людини протягом 3 хв. при тиску 4 кгс/см2, 15 хв. – при 3 кгс/см2, 1,5 год. – при 2 кгс/см 2, 3,5 год. – при 1 атм. Разом з тим клінічний досвід показує, що гіпербарична оксигенація протягом 2 год. при тиску киснем в 3 кгс/см2 не приводить до токсичних проявів. Більш уточнені тимчасові експозиції при гіпербаричній оксигенації приведені в таблиці № 2.

Таблиця № 2

Безпечні режими дихання киснем під

підвищеним тиском (г.л.Ратнер,1974)

Парціальний тиск кисню | Час безпечного
дихання

в кгс/см2 | в мм рт.ст.

0,7 | 533 | до 16 діб

1,0 | 760 | до 1 доби

2,0 | 1520 | до 3 год.

3,0 | 2280 | до 2 год.

В даний час встановлено, що позитивний ефект гіпербаричної оксигенації спостерігається не тільки при гіпоксичній, гемічній і циркуляторній гіпоксії але й при гістотоксичній гіпоксії, в тому числі і при отруєнні ціанідами.

В зв’язку з тим, що ГБО може досить широко застосовуватись на етапах медичної евакуації, виникне необхідність уточнити мінімально