Таблиця 5.4.

Смертність серед захворілих на лейкемію в Хіросімі, Хіросімській

області (1950 р.) і в цілому по Японії (1949)

Група населення | Загальна кількість | Кількість померлих від лейемії | Смертність на 100 населення

Особи, що потрапили під вплив радіації у Хіросімі | 98 265 | 8 | 8,14

Ті, що не потрапили під вплив радіації у Хіросімі | 187 449 | 5 | 2,67

Населення Хіросімської області | 2 081 865 | 34 | 1,65

В цілому по Японії | 82 200 000 | 1 120 | 1,36

Частота захворювань лейкемією в Хіросімській області приблизно в 4 рази більша серед населення, яке потрапило під вплив радіаційного випромінювання (39,15 на 100 000), тоді як серед мешканців, що не переносили впливу проникаючої радіації цей показник дорівнює 10,14 на 100000.

За даними Murakata (1965) через 20 років після бомбардування було виявлено 194 випадки захворювання лейкемією серед мешканців Хіросіми, які знаходилися в радіусі до 5 км від епіцентру вибуху. Серед мешканців, які знаходилися на відстані 5-10 км від епіцентру, виявлено всього 8 хворих.

За даними Hirose (1966), який досліджував лейкемію серед мешканців Нагасакі, що пережили атомне бомбардування, захворюваність на 100 000 населення складає 53,66, в той час, як серед мешканців, що не потерпіли від цього впливу – 13,62.

Згідно доповіді експертів-консультантів ООН, кількість захворювань лейкемією серед уражених в Хіросімі і Нагасакі, які знаходились в межах 1 км від епіцентру вибуху, в 50 разів переважала захворюваність тих, хто знаходився дальше. Захворюваність лекемією серед осіб, які знаходились на відстані від 1 до 1,5 км була в 10 разів вища, ніж серед осіб, що перебували на відстані від 2 до 10 км від епіцентру.

З приведених даних можна зробити висновок, що лейкемія є одним із специфічних віддалених наслідків ураження ядерною зброєю. При цьому можливість даного захворювання зростає відповідно до дози радіоактивного опромінення, отриманої ураженим під час ядерного вибуху.

Polling пише, що якби ядерні випробування тривали в існуючих до 1963 р. масштабах, в світі щорічно помирало б від лейкемії 8   осіб. О.І.Лайпунський на підставі зроблених ним обчислень, вважає, що в результаті вибуху тільки однієї термоядерної бомби потужністю 10 Мт може виникнути до 15 захворювань лейкозом. Згідно з розрахунками А.М.Кузіна, загальна кількість можливих захворювань лейкемією в результаті впливу стронцію-90 може сягнути (якщо випробування випробування ядерної зброї не будуть припинені) понад 200 випадків щорічно.

Злоякісні новоутворення.

Одним із найчастіших проявів тривалого впливу іонізуючого випромінювання є злоякісне переродження тканини, яке приводить до появи швидкоперебігаючої злоякісної пухлини – раку або саркоми.

Відомості про виявлені за післявоєнні роки в Японії злоякісні новоутворення вказують на відчутне збільшення випадків раку серед людей, що потерпіли від радіоактивного опромінення. Із матеріалів доповіді експертів-консультантів ООН видно, що постійне спостереженя за особами, які пережили атомні вибухи в Японії вказує на збільшення серед них випадків злоякісних новоутворень, особливо раку щитоподібної залози.

Науковий комітет з радіації ООН, розглянувши сучасні дані про виникнення остеосаркоми під впливом радіації, встановив, що будь-яке підвищення радіоактивного фону в результаті зростання забрудненості навколоземного простору і поверхні землі стронцієм-90 буде збільшувати вірогідність захворювання саркомою. При цьому загрозою для здоров’я людей є навіть вибухи поодиноких ядерних пристроїв, оскільки вони ведуть до збільшення вмісту стронцію-90 в навколоземному просторі. Так, наприклад, за даними Nahmias (1969), вибух атомної бомби, здійснений у КНР 16 жовтня 1964 р., збільшив вміст стронцію-90 в атмосфері на 0, 38 %, тобто на 14 Кі.

Виходячи з масштабів, яких сягнули випробування ядерної зброї, Polling прийшов до висновку, що у випадку такої ж інтенсивності їх проведення, кількість осіб, які загинуть від остеносаркоми щорічно сягатиме 2 000. Відповідно до розрахунків А.М.Кузіна на початок двадцять першого століття близько 40 осіб захворіли б остеосаркомою, якщо б випробуванн ядерної зброї проходили в тому ж темпі, як в 1954-1975 р.р.

За даними Наукового комітету по дії атомної радіації ООН (1994) сумарна оцінка пожиттєвого ризику фатального раку в населення, яке потерпіло від аварії на ЧАЕС склала 12 % в розрахунку на 1 Зв.

Променева катаракта.

До віддалених наслідків атомного вибуху відноситься виникнення катаракти кришталика ока, яка отримала назву променевої або радіаційної. Перші випадки катаракти в уражених в Нагасакі були виявлені японськими лікарями в 1949 р. У деяких хворих катаракта була виявлена через 10 міс. після вибуху.

З 1958 р. до лютого 1965 р. в офтальмологічному відділенні лікарні Червоного Хреста були обтежені 520 уражених; у 26,6% з них виявлена катаракта. Залежність частоти виникнення катаракти від віддалі до епіцентру вибуху, виявлена у дослідженнях японських лікарів, подана в табл.5.5.

Таблиця 5.5.

Залежність частоти виникнення променевої катаракти від віддалі

ураженого до епіцентру ядерного вибуху

Відстань, км | Кількість обстежених уражених | Кількість виявленої катаркти | Відсоток до кількості уражених

Менше 2 | 208 | 101 | 48,5

2-3 | 151 | 32 | 21,1

3-4 | 32 | 5 | 15,6

Понад 4 | 29 | 2 | -

Таким чином, найчастіше катаракта виникала в уражених, що знаходились під час вибуху на відстані до 2 км від епіцентру. Катаракта частіше спотерігалась у дітей, ніж у дорослих. В уражених, які перенесли променеву хворобу, що супроводжувалась епіляцією, катаракта також зустрічалася частіше.

Розростання рубцевої тканини після