Як приклад впливу світлового випоромінювання на організм людини можна навести наступне. При атомному бомбардуванні Хіросіми багато людей, які знаходились в момент вибуху поблизу епіцентру, в прямому розумінні випарувались, від них залишились лише тіні на стінах будинків. Смертельні опіки III-IV ступенів важкості з розпадом тканин спостерігались в радіусі 2,5 км. Незахищені люди отримали опіки різного ступеню важкості на відстані до 4 км від епіцентру (переважно профільного характеру), причому одяг тільки частково виконував захисну роль. У людей, які знаходились в бетонних приміщеннях, опіки верхніх дихальних шляхів виникали від вдихання гарячого повітря, а вторинні опіки склали біля 5 %.

2.3. Проникаюча радіація.

Однією з характерних особливостей ядерного вибуху є те, що він супроводжується виділенням потоку іонізуючого випромінювання, яке складається з гама-променів, нейтронів, бета-частинок і невеликої кількості альфа- частинок. Уражаюча дія цього випромінювання зумовлена переважно гама-променями і нейтронами, так як довжина шляху вільного пробігу альфа- і бета-частинок порівняно невелика.

При вибусі ядерного боєприпасу середнього калібру час уражаючої дії гама-променів складає приблизно 10 сек. Гама-промені та потік нейтронів, які виділяються протягом першої хвилини з моменту вибуху, в іноземній літературі називають початковим ядерним випромінюванням.

На долю проникаючої радіації припадає до 5 % енергії ядерного вибуху.

При ядерних вибухах дози проникаючої радіації можуть досягати тисяч рентгенів. Це залежить від потужності і виду вибуху, а також відстані до епіцентру вибуху (див. табл. 2.3.)

Співвідношення радіусу дії проникаючої радіації, дози опромінювання та їх впливу на організм людини при повітряному вибусі бомби потужністю в 20 кілотон приблизно виражається наступними цифрами:—

до 800 м — 100 % смертність (доза до 10 000 Р);—

від 800 м до 1 200 м — 75 % смертність (доза до 1 000 Р);—

від 1200 м до 2000 м — променева хвороба I-II ступеню (доза 50-100Р).

Таблиця 2.3.

Залежність дози проникаючої радіації від потужності ядерного вибуху та відстані до його епіцентру

Потужність вибуху (кт) | Дози проникаючої радіації (рентген)

1 000 | 300 | 30

На відстані від центра вибуху (метри)

1 | 440 | 720 | 1 300

10 | 990 | 1 260 | 1 800

100 | 1 600 | 1 800 | 2 425

1 000 | 2 135 | 2 520 | 3 200

10 000 | 3 160 | 3 425 | 3 960

При вибухах термоядерних мегатонних боєприпасів смертельні ураження можуть бути в радіусі 3-4 км.

Дози гама- та нейтронного випромінювання при повітряному і наземному ядерних вибухах на однакових відстанях від центра вибуху практично однакові, поряд з тим вони значно залежать від щільності повітря, яка літом і на рівнині значно менша, ніж зимою і в горах. Співвідношення між ними також залежить від цих параметрів. Для великих доз і для вибухів надмалого та малого калібрів доза, зумовлена нейтронами, більша, ніж гама-випромінюванням; для середніх величин доз, а також для вибухів потужністю понад 10 тис. т. вірним є зворотнє твердження

Гама-випромінювання і нейтрони ядерного вибуху діють на будь-який об’єкт практично однаково і одночасно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації визначається її сумарною дозою.

2.4. Радіоактивне зараження.

Серед уражаючих факторів радіоактивне зараження займає особливе місце і є специфічним фактором ядерного вибуху. Найважливішими особливостями є наступні.

Радіоактивному зараженню піддається не тільки район, що прилягає до місця вибуху, але і територія, віддалена від нього на багато десятків, а то і сотень кілометрів. Площа, яку воно охоплює, значно перевищує площу зон ураження іншими факторами ядерного вибуху.

Якщо основна частина енергії ядерного вибуху, у вигляді ударної хвилі, світлового випромінювання та проникаючої радіації, виділяється в момент вибуху та в перші десятки секунд після нього, то радіоактивне зараження довго зберігається на місцевості та об’єктах, а його уражаюча дія може тривати протягом годин, діб і навіть місяців.

Процес утворення радіоактивного зараження місцевості при ядерних вибухах відбувається в результаті дії кількох основних факторів.

Основним джерелом радіоактивного зараження при ядерних вибухах є радіоактивні продукти ядерної реакції — уламки поділу ядер урану або плутонію. При вибусі відбувається поділ ядер цих елементів на дві частини. Він може проходити різними способоми, тому спочатку утворюється біля 60 ізотопів 34 різних хімічних елементів. Найбільш поширеними серед них є ізотопи ітрію, теллуру, молібдену, йоду, ксенону, барію, лантану, стронцію, цирконію та ін. Більша частина з них є нестійкими і в подальшому розпадаються ще приблизно по три рази. Тому загальна кількість радіоактивних ізотопів в продуктах поділу сягає майже 200. Продукти поділу є складною і безперервно змінною за складом сумішшю РР, розпад яких супроводжується виділенням бета- і гама-випромінювання. Періоди піврозпаду різних ізотопів коливаються в дуже широких межах — від долей секунди до багатьох років.

У зв’язку з тим, що коефіцієнт ефективного використання ядерного заряду порівняно невисокий (в залежності від конструктивних особливостей бомби — до 10%), основна маса ядерної речовини не встигає вступити в реакцію і розпилюється силою вибуху у вигляді найдрібніших частинок, які мають радіоактивні властивості вихідних ізотопів.

Радіоактивне зараження може доповнюватись РР, які утворилися в навколишньому середовищі в районі центру (епіцентру) ядерного вибуху в результаті захоплення нейтронів ядрами атомів хімічних елементів, що входять в склад навколишнього середовища (наведена активність). Їх розпад супроводжується переважно гама-випромінюванням.

Утворення РР при вибусі термоядерних боєприпасів має деякі особливості. В цьому випадку виникає дуже потужний потік нейтронів, під впливом якого синтезується велика кількість штучних радіоактивних