бази доцільно мати один військовий польовий сортувальний госпіталь на 500 ліжок, два військових польових госпіталі легкопоранених на 1000 ліжок кожний, два військових польових хірургічних госпіталі на 300 ліжок кожний, один військовий польовий терапевтичний госпіталь на 300 ліжок, один військовий польовий інфекційний госпіталь на 200 ліжок, окрему автомобільну санітарну роту, підрозділи управління, забезпечення і обслуговування.
Більша частина завдань щодо надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги і лікуванню поранених та хворих військовослужбовців в оперативному тилу покладається на цивільні лікувальні заклади, як об’єднані у територіальні госпітальні бази.
Виходячи із експертної оцінки спеціалістів Міністерства охорони здоров’я та ГВМУ МО України одна територіальна госпітальна база повинна займати одну область і у своєму складі мати:
військові лікувально-профілактичні заклади, які дислокуються на її території;
цивільні лікувальні заклади від центральної районної лікарні і вище. При цьому для лікування поранених та хворих військовослужбовців доцільно виділяти лікувальни заклади у повному складі, а де такої можливості немає – створювати спеціальні відділення місткістю не менше 100 ліжок.
На наш погляд, основу ТерГБ складуть територіальні спеціалізовані госпіталі: хірургічні, травмотологічні, нейрохірургічні, торакоабдомінальні, опікові, терапевтичні, психоневрологічні – і обов’язково центр реабілітації.
Для організації роботи ТерГБ необхідно мати управління ГБ, начальником якого доцільно назначити заступника начальника обласного управління охорони здоров’я. Його заступником на воєнний час планується мати кадрового військового лікаря. Ним повинен стати начальник базового та гарнізонного військового госпіталю, який розташований та території цієї області. У мирний час останній разом з посадовими особами управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій повинен нести відповідальність за підготовку лікувальних закладів та бази в цілому до роботи у воєнний час. Для цього в мирний час при базовому ВГ необхідно мати кадр УГБ (3-3 офіцери), якій би організував взаємодію з місцевими органами охорони здоров’я щодо підготовки персоналу, приміщень, матеріально-технічних засобів до використання в особливий період, а також проводив мобілізаційну роботу.
Треба сказати, що кожної територіальної госпітальної бази повинен бути визначений ще у мирний час і затверджений відповідними документами МОЗ і МО України.
Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 30 листопада 1998 року № 1894-65 “Про визначення лікувальних установ системи Міністерства охорони здоров’я України, які братимуть участь у наданні медичної допомоги в особливий період”. Таких установ у 19 областях 234 місткістю 101 тис.ліжок.
Таким чином, запропонована система медичного забезпечення ЗС України на воєнний час передбачає мати у своєму складі:
8 медичних батальйонів дивізій;
19 пересувних госпітальних баз;
19 територіальних госпітальних баз;
21 стаціонарний військовий госпіталь;
19 військових багатопрофільних госпіталів;
18 військових санаторіїв;
6 медичних бригад;
19 окремих медичних загонів;
26 військових санітарних поїздів;
20 автомобільних санітарних батальйонів;
28 санітарно-епідеміологічних закладів;
2 загони заготівлі крові;
18 медичних складів;
67 інших військових медичних частин та закладів.
Це дає можливість, не знижуючи якість та ефективність надання медичної допомоги пораненим та хворим, скоротити існуючий комплект військово-медичних частин та закладів на воєнний час на 40%,. Військовослужбовців – на 51%, у тому числі лікарів – на 52%, працівників – на 47%.
Основні положення організації медичного забезпечення
Збройних Сил України на воєнний час
Найбільш важливе значення для організації медичного забезпечення військ мають санітарні втрати. В оборонній операції вони будуть коливатися від залежності можливостей імовірного противника застосувати найсучаснійши зразки зброї, від ступеню інженерного обладнання оборонних позицій наших військ, захисту (укриття) особового складу, можливостей щодо знищення засобів збройної боротьби противника та його особового складу, а також від виникнення та розвитку воєнного конфлікту.
Необхідно сказати, що згідно з розробленими Генеральним штабом основними поглядами на застосування Збройних сил при підготовці та відбитті агресії проти України воєнні конфлікти можуть бути:
низького рівня інтенсивності;
середнього рівня інтенсивності;
високого рівня інтенсивності.
При цьому передбачається, що на відміну від знайомих нам за часів колишнього СРСРО показників операцій, при воєнному конфлікті високої інтенсивності складовими частинами операції Збройних Сил є:
загальновійськові операції (тобто операції оперативних командувань до 60 діб, операції армійських корпусів – оборонні до 25 діб, наступальні – до 20 діб);
сумісні операції – повітряна оборонна операція в одному – двох оперативно-стратегічних напрямків до 5-7 діб, протидесантні операції до 15 діб;
бойові дії об’єднань, з’єднань видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ;
територіальна оборона як особлива форма дій із залученням з’єднань і частин інших силових структур.
Прийняття імовірним противником на озброєння високоточних засобів ураження та боєприпасів об’ємного вибуху, здатність гарантовано уражити цією зброєю на усю глибину оперативної побудови військ обумовлюють значне зростання втрат від звичайної зброї. При цьому середньодобові санітарні втрати військ оперативного об’єднання (армійського корпусу) під час оборонної операції можуть скласти від 0,.8% до 1,5% чисельності особового складу, а Збройних Сил – до 0,5%. Так, згідно з розрахунками, проведеними у ході КШВГ “Бар’єр” величина санітарних втрат “Східних” становила трохи більше 200 тис.чол., крім того, санітарні втрати військ силових структур склали більше 20 тис.чол.; на КШВН “Редут” – 190 тис.чол., на КШН “Осінь” - 98 – 150 тис.чол.
При цьому санітарні втрати військ будуть характеризуватися нерівномірністю за оперативними об’єднаннями, за операційними напрямками, часом виникнення. Відмічається тенденція їх перерозподілу за елементами оперативної побудови військ. у сучасній оборонній операції значні санітарні втрати будуть нести й війська другого ешелону оперативної побудови військ об’єднання.
У з’єднаннях, що ведуть оборонні дії на напрямку зосередження основних зусиль противника, санітарні втрати будуть значно більшими, ніж на інших напрямках. Максимальні втрати слід очікувати у перші дні операції під час бою за головну смуту оборони, а також при нанесенні контрудару.
Проведені дослідження, досвід навчань і, особливо, локальних