Система медичного забезпечення, прийнята в даний час, формувалась на протязі післявоєнних десятиліть. В її основу були покладені принципи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням. Розвиток і удосконалення системи лікувально-евакуаційних заходів у військах проходили під значним впливом змін у військовій справі, у формах і методах ведення боротьби, обумовлених науково-технічною революцією.

На ХІХ пленумі Вченої Медичної Ради ЦВМУ МО СРСР в березні 1962 року за результатами проведених наукових досліджень, тактико-спеціальних, оперативно-тактичних командно-штабних (військово-медичних) навчань за картами, проведених у військово-медичній академії ім.. С.М.Кірова, у військових округах, групах військ та на флотах, були уточнені й сформульовані основні принципи і положення системи лікувально-евакуаційних заходів, які, в цілому, зберігають своє значення і в даний час.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів – це подальший розвиток системи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням.

Ця система, що склалася в період Великої Вітчизняної війни, в основному відповідає сучасним вимогам і забезпечує успішне виконання поставлених перед медичною службою задач.

В новій “Настанові по медичному забезпеченню бойових дій Сухопутних військ (з’єднання, частина, підрозділ)” дано більш точне порівняно з попереднім визначення суті цієї системи, яка полягає в послідовному і взаємозв’язаному проведенні необхідних пораненим і хворим лікувальних заходів на полі бою (у вогнищах масових втрат) і на етапах медичної евакуації, з їх подальшою евакуацією до лікувальних частин, закладів, що забезпечують надання вичерпної медичної допомоги і повноцінного лікування.

У визначенні суті системи лікувально-евакуаційних заходів до нової редакції введено дуже важливий елемент – надання медичної допомоги на полі бою (у вогнищах масових санітарних втрат).

Успішне виконання лікувально-евакуаційних заходів досягається:

створенням угрупувань сил і засобів медичної служби, що відповідає конкретній обстановці і задачам, які необхідно вирішити, вмілим та ефективним використанням цих сил і засобів, а також максимально можливим наближенням до районів (вогнищ) найбільших санітарних втрат;

пошуком, збором і вивезенням (винесенням) поранених та хворих в короткі терміни, своєчасним наданням повноцінної першої медичної і долікарської (фельдшерської) медичної допомоги, своєчасної і обережної евакуації на етапах медичної евакуації;

своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання пораненим і хворим медичної допомоги в достатній кількості і в найкоротші терміни;

активним впровадженням на практиці ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування поранених й хворих;

чітким веденням медичної документації.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів не тільки не виключає можливості евакуації поранених і хворих у тил країни, а навпаки – пропонує її.

В тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я евакуації підлягають (при наявності можливості для цього) контингенти поранених і хворих, що потребують особливо тривалих термінів лікування, складних відновлювальних операцій або таких, що не мають перспективи повернення в стрій після виздоровлення.

Розглянемо положення, які визначають сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:

санітарні втрати в сучасній війні характеризуються масовістю, одномоментністю і нерівномірністю їх виникнення за часом та в просторі;

в основі бойової патології сучасної війни лежать комбіновані ураження різними засобами масового ураження, з переважанням важких уражень ядерною зброєю;

при масових санітарних втратах розчленування ешелонування медичної допомоги є вкрай необхідним але своєчасне надання медичної допомоги може бути забезпечене тільки при умові раннього розподілу евакуаційних потоків на усю глибину евакуаційних ліній;

основною задачею медичної служби в районах бойових дій військ і вогнищ масового ураження є виконання невідкладних заходів з метою збереження життя поранених і хворих та підготовка їх до подальшої евакуації;

своєчасне винесення поранених з поля бою і вогнищ масового ураження може бути забезпечене тільки при участі особового складу і транспортної техніки військ. Винесення поранених і хворих повинно бути механізованим;

на сучасному рівні розвитку медицини можлива деяка зміна термінів у первинній хірургічній обробці ран (для організації медичного забезпечення військ – має велике значення);

особливості бойової патології потребують створення умов для надання спеціалізованої допомоги значній частині уражених в багатопрофільних лікувальних закладах;

евакуація поранених і хворих в тил країни часто буде неможливою і недоцільною. Тільки особи, які повністю втратили перспективи повернення в стрій, можуть бути евакуйовані в тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я країни;

технічна оснащеність медичної служби на ТВД повинна відповідати рівню технічної озброєності військ.

Опираючись на ці принципові положення, в систему етапного лікування з евакуацією за призначенням були внесені наступні доповнення та зміни, які в сукупності характеризують сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:

максимальна механізація виносу і збору поранених з поля бою;

розробка нових способів збору поранених і надання їм першої медичної допомоги (рятувальні загони, загони ліквідації наслідків ядерного нападу);

перегляд об’єму медичної допомоги на етапах медичної евакуації в бік його скорочення;

скорочення кількості етапів медичної евакуації, через які проходять поранені і хворі на театрі воєнних дій;

централізація госпітальних засобів у фронтовій ланці медичної служби (виведення госпітальних засобів із армійської ланки медичної служби);

взаємозамінність частин і закладів медичної служби в різних її ланках;

створення умов для висування сил і засобів медичної служби до вогнищ масових санітарних втрат з метою своєчасного надання вичерпної одномоментної медичної допомоги з наступною організацією лікування на місці тих контингентів, які не підлягають евакуації за межі фронту;

створення передумов для раннього розподілу евакуаційних потоків, як по фронту, так і в глибину, а також – для широкого маневру не лише об’ємом, але й видами медичної допомоги, що надається на етапах медичної евакуації.

Основними в розвитку системи лікувально-евакуаційних заходів є наступні тенденції:

Впровадження в систему лікувально-евакуаційних заходів результатів НТР в області біології та медицини.

Забезпечення механізації збору поранених та їх