ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.
Форми фрустрації:
астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;
спінічна – подразливість, гнів, агресивність.
Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.
У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.
Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.
До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.
У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.
Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.
На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.
Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.
В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.
Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.
У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.
За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.
Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.
Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.
Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.
Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:
особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;
особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.
особи із психотичними порушеннями.
Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.
В районі НС велике значення має медичне сортування.
Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час прийому заспокійливих середників.
В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій, психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.
В динаміці стану осіб, що піддались впливу НС, можна виділити 5 послідовних фаз чи стадій.
1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану короткочасного заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий тікає з місця події).
2-а стадія стану психомоторного збудження з явищами надмобілізації. Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год. Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою, затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і працездатності в 1,5-2 рази і більше.
3-а стадія психофізіологічної демобілізації – незмінний характер поведінки – потерпілий залишається в осередку надзвичайної ситуації і реально оцінює навколишні події (прикладом можуть бути пожежники, рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год. Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих, усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених, зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ, зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних ситуацій.
4-а
