Лекція з предмету

“Медицина катастроф” |

“ Організаційні основи лікувально - евакуаційного забезпечення населення у системі Державної служби медицини катастроф”

Література

Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.

Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.

Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.

Протоколи з надання екстреної медичної допомоги у разі невідкладних станів /В.Ф.Москаленко, Г.Г.Рощіна. – Київ, 2001.

В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000.

Зміст лекції

1. Реалізація сучасної системи лікувально-евакуацій-ного забезпечення населення у районах катастроф

Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують, що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів та закладів охорони здоров’я. Найтиповішими з них є:

Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський землетрус в 1948р. – до 100 загиблих, а у Вірменії в 1988р. –по останнім даним до 50000; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 загиблих).

Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень хірургічного профілю).

Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні, хімічні тощо).

За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби медицини катастроф та охорони здоров’я взагалі є максимальне скорочення часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає подальший перебіг та наслідки ураження.

Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.

До них належать:

Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до осередку катастрофи.

Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).

Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних захворювань.

Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров’я у районах катастроф.

Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, алей медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.

У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика, умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці катастроф майже завжди відсутні. Медичних працівників та лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у стислі терміни необхідної кількості закладів охорони здоров’я практично неможлива, та й умови для її розгортання, як правило, відсутні. У зв’язку з цим нині визнано за доцільне розчленувати єдиний процес (медико-лікарську технологію) надання медичної допомоги та лікування за місцем та часом, тобто поєднати надання медичної допомоги з евакуацією за призначенням потерпілих, що складає зміст лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ).

Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

У сучасних умовах міжнародної практики ліквідації медичних наслідків катастроф відомі дві основні системи ЛЕЗ: французька та англо-саксонська.

Французька система ЛЕЗ передбачає проведення в осередку катастрофи медичного розподілу уражених, надання їм першої медичної допомоги та швидку евакуацію у спеціально підготовлені лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

Англо-саксонська система ЛЕЗ спрямована на максимальне наближення першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги (з елементами спеціалізованої) до осередку катастрофи, з подальшою евакуацією післяопераційних потерпілих у відповідну лікарню для продовження лікування.

В Україні, як і в Росії, використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування "на місці" з евакуацією за "призначенням".

Організація лікувально-евакуаційних заходів належить до одного з найбільш трудомістких видів діяльності охорони здоров’я під час ліквідації медичних наслідків НС. Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров’я населення. У цьому зв’язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки форм та методів роботи служби.

Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

Роботу з надання медичної допомоги в осередку масових уражень умовно слід розділити на три фази (періоди):

Фаза ізоляції, перебіг якої починається з моменту виникнення НС і до початку організованого проведення рятувальних робіт. У цій фазі населення, яке опинилося у зоні лиха, залишається напризволяще. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому все населення повинно знати правила поведінки у НС та методи надання само- і взаємодопомоги, що набуває особливо важливого значення.

Організація проведення такої підготовки населення є одним з найважливіших завдань місцевих органів влади, охорони здоров’я, Товариства Червоного Хреста, яка повинна враховувати конкретні умови регіону щодо виникнення певних НС.

Фаза рятування триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятівних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної допомоги (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності першої черги, медичних