на стопах. Вираженість менінгіальної симптоматики на ранніх етапах не віддзеркалює ступеня важкості ЧМТ. Можливим є розвиток судомного синдрому. Порушення дихання характеризується зміною ритму та глибини дихальних рухів і відповідає глибині втрати свідомості. Порушення гемодинаміки, як правило, супроводжуються підвищенням АТ, брадикардією або тахікардією. У разі важкого забою з ушкодженням структур стовбура головного мозку може розвинутися артеріальна гіпотензія, звичайно у поєднанні з атонічною комою та вираженою депресією дихання.
При підозрі на забій (ушиб) головного мозку на догоспітальному етапі потерпілим слід призначити:
холод на голову;
дегідратаційну терапію;
при судомах – транквілізатори (сібазон, седуксен);
у разі непритомності – профілактика та боротьба з асфіксією;
у разі недостатності самостійного дихання проводять ШВЛ за допомогою лицевої маски та дихального мішка;
при потребі – киснева терапія, зовнішній масаж серця;
при колаптоїдному стані – в/в крапельно або струминно вводять глюкокортикостероїди (преднізолон – 90-150 мг або дексазон – 12-16 мг);
при наявності больового синдрому – ненаркотичні анальгетики.
Опіати не вводити!
при наявності ран на голові та зовнішніх кровотечах з них – обробка рани і її країв антисептиком та накладання антисептичної тиснучої пов’язки, підвищене положення. Швидка евакуація до хірургічного стаціонару.
При ЧМТ слід вважати на можливе ураження шийного відділу хребта, що потребує особливої уваги та іммобілізації цього відділу.
Здавлювання головного мозку виникає на тлі струсу або забою. Частіше спричиняється розвитком внутрічерепної гематоми, рідше – здавлюванням мозку уламками кісток черепа або набряком головного мозку, що поступово розвивається. При ЧМТ субдуральні гематоми складають 52%, епідуральні – 16%, внутрішньомозкові – 4%. Тут має місце синдром внутрішньочерепної гіпертензії. Характерним є контралатеральний геміпарез (на протилежному ураженню мозку боці), гомолатеральний мідріаз (розширення зіниці) на однойменному ураженню боці, який поєднується з асиметрією очних рефлексів, брадикардія, вогнищеві епілептичні напади (пароксизми). Іноді виникає “світлий” проміжок, який характеризується нетривалим проясненням свідомості та зменшенням неврологічної симптоматики (від декількох годин до 2 діб після травми).
На догоспітальному етапі допомога цим хворим виконується посиндромно: боротьба з вітальними порушеннями, зупинка кровотечі, покращення гемодинаміки, боротьба з шоком, лікворно-гіпертензивним та цефалгічним синдромом, профілактика ускладнень, в т.ч. інфекційних, обережна евакуація потерпілих до спеціального стаціонару.
При відкритих проникаючих черепно-мозкових травмах (наявність в рані мозкового детриту) на етапі догоспітальної допомоги необхідно провести:
боротьба з вітальними порушеннями;
знеболення;
дегідратаційна терапія;
антибактеріальна терапія;
обробка рани (краї рани обробити етанолом, йодонатом, саму рану обережно промити теплим фізіологічним розчином NaCl, ні в якому разі нічого з рани не видаляти, накласти стерильну пов’язку).
Після цього необхідно якнайшвидше відправити потерпілого до хірургічного, бажано нейрохірургічного, стаціонару.
СПІНАЛЬНА ТРАВМА
Спінальна травма найчастіше виникає у разі надмірного згинання або перерозгинання хребта у найбільш рухомих місцях, що спостерігається серед пірнальників, у результаті падіння з висоти на спину, у разі авто- та мототравми, сильного прямого удару ззаду.
Діагностика. Анамнестичні дані: біль у точці дії травмівної сили під час пальпації за лінією остистих відростків, болісність за умови м’якого осьового навантаження на хребет. Порушення рухів у верхніх та нижніх кінцівках, відчуття оніміння, затерпання, поколювання в одній із кінцівок, випадіння тактильної та больової чутливості у кистях та стопах, зміна тонусу м’язів.
Невідкладна медична допомога.
Основні принципи: лікування супровдіних небезпечних для життя ушкоджень, відновлення вільної прохідності дихальних шляхів, а в разі гострої дихальної недостатності – ШВЛ. Знеболювання, транспортна іммобілізація, підтримка зниженого периферійного судинного тонусу, призначення глюкокортикоїдів (метилпреднізолон), дегідратаційна терапія.
Травма хребта без ушкодження спинного мозку.
Невідкладна медична допомога
знеболення: баралгін (5 мл), анальгін (2 мл 50% розчину);
“шийний комірець” незалежно від рівня ушкодження хребта;
обережне укладання на нощі зі щитом (або щит) за участю 3-5 осіб, потерпілого необхідно повертати “одним блоком”. При відсутності щита, а також коли число рятувальників менше 3-х чоловік, для того, щоб повернути потерпілого “одним блоком”, необхідно використати довгу широку дошку, обережно просунувши її під хворого – від п’ят до потилиці. Після цього потерпілого прив’язати до дошки;
транспортування на ношах із щитом у положенні лежачи на спині у травматологічне або нейрохірургічне відділення
Травма хребта з ушкодженням спинного мозку. Необхідно виключити супровідну травму (напружений гемоторакс, пневмоторакс, травму органів черевної порожнини, внутрішню та зовнішню кровотечу).
У разі наростаючої дихальної недостатності в результаті напруженого пневмотораксу – термінова пункція та катетеризація плевральної порожнини у другому міжребер’ї за середньоключичною лінією.
У разі наростаючої гострої дихальної недостатності (ГДН) внаслідок гемотораксу: термінова пункція та катетеризація плевральної порожнини у шостому-сьомому міжребер’ї по задній аксилярній лінії; відновлення вільної прохідності верхніх дихальних шляхів.
Зовнішній масаж серця – при зупинці кровообігу.
Зупинка зовнішньої кровотечі. У разі внутрішньої кровотечі, що триває, та АТ нижче ніж 90 мм рт. ст., рекомендується введення кровозамінників, вазопресорів .
Обов’язковим до виконання є накладання “шийного комірця” незалежно від рівня ушкодження хребта, обережне укладання потерпілого на ноші із щитом за участю 3-5 осіб, введення ненаркотичних анальгетиків та транспортування до багатопрофільної лікарні, де є нейрохірургічне або реанімаційне відділення.
СИНДРОМ ТРИВАЛОГО ЗДАВЛЮВАННЯ
Синдром тривалого здавлення тканин (СТЗТ), як своєрідний варіант травматичної хвороби, виникає найчастіше при завалах у шахтах і кар’єрах, війнах і катастрофах, при землетрусах та інших стихійних лихах.
Внаслідок землетрусу у Вірменії (1988 р.) СТЗТ виник майже у чверті постраждалих.
Одним з різновидів СТЗТ є синдром позиційного здавлення тканин (СПЗТ), що найчастіше виявляють у пацієнтів, які перебували у непритомному стані. Ділянки м’яких тканин, які стикаються з твердою поверхнею, тривалий час перебувають під тиском маси тіла. Як правило, СПЗТ розвивається при гострому порушенні мозкового кровообігу, різноманітних екзогенних інтоксикаціях (в тому числі й алкоголем).
Головними ланками патогенезу СТЗТ і СПЗТ є гіповолемія, ендогенна інтоксикація метаболітами зруйнованих тканин і