Патогенетично розрізняють:

сильне здавлення і тривалу ішемію тканин;

розтрощення і руйнування м’язів, нервів і кісток (закрите або відкрите).

Ці фактори часто поєднуються.

Грубі порушення мікроциркуляції і гіпоксія сприяють підвищенню проникності судинної стінки, наслідком чого є наростання набряку звільнених від здавлення тканин. При цьому плазмовтрата може досягати 25-35% об’єму циркулюючої крові (ОЦК).

Різке уповільнення кровотоку і згущення крові сприяє утворенню у просвіті судин мікротромбів, які з відновленням перфузії мігрують до легень, мозку, печінки, нирок, інших органів, зумовлюючи порушення їх функцій і розвиток ПОН. Крім того, внаслідок здавлення тканин у просвіті мікросудин утворюються глобули деземульгованого жиру, які також блокують судини багатьох органів, порушуючи таким чином їхню функціональну активність і призводячи до розвитку ПОН.

Внаслідок втрати плазми наростає гемоконцентрація, знижується резистентність еритроцитів і вони руйнуються, створюючи основу для гемолізу та анемії. Гемоглобін, що звільнився, є одним із чинників ПОН, оскільки спричинює, зокрема, порушення функції нирок внаслідок закупорки ниркових канальців. Особливе значення має звільнення і надходження до загального кровотоку м’язового пігменту міоглобіну, який також обтурує судини нирок, легень, печінки та інших внутрішніх органів, сприяючи розвиткові ПОН. В ішемізованих тканинах також грубо порушуються метаболічні процеси, що супроводжується утворенням надлишку лактату, пірувату та інших складових метаболічного ацидозу, виходом із клітини багатьох ферментів, а також фосфору, калію тощо.

При масових випадках можна виділити такі форми СТЗТ:

Легка форма – здавлення окремих сегментів кінцівки тривалістю до 4 год. Прогноз частіше сприятливий. Госпіталізацію можна відстрочити, якщо є можливість почати інтенсивну терапію на місці події.

Середньої тяжкості – здавлення всієї кінцівки тривалістю до 6 год., прогноз невизначений, виражені клінічні прояви СТЗТ. Необхідна термінова госпіталізація, продовження інтенсивної терапії під час транспортування хворих.

Тяжка форма – здавлення кінцівки тривалістю до 8 год., летальність становить 25-30%, клінічні ознаки ГНН, шоку. Необхідна госпіталізація, транспортування з одночасним проведенням інтенсивної терапії.

Вкрай тяжка форма – здавлення декількох кінцівок тривалістю понад 8 год. Летальність становить понад 50% у 1-шу добу. Госпіталізація в порядку прибуття постраждалих до лікарні.

Надати медичну допомогу в повному обсязі постраждалим із СТЗТ можливо лише після їх звільнення від дії здавлювальних сил. Але саме це є пусковим механізмом розвитку синдрому. Тому теоретично інтенсивну терапію СТЗТ слід починати до визволення постраждалого з-під завалу (внутрішньовенна інфузія, знеболювання, залуження, накладання джгута вище пошкодженої ділянки кінцівки). Після визволення постраждалого необхідно негайно оцінити стан пошкодженої кінцівки - її нежиттєздатність – прийняти рішення про доцільність і терміновість виконання операції ампутації. Що значною мірою сприятиме уникненню наступних ускладнень і навіть смерті. Виділяють три ступеня збереження звільненої кінцівки:

Кінцівка життєздатна, збережена, без необоротних змін, про що свідчить наявність больової і тактильної чутливості та активних рухів. Джгут терміново зняти, інакше буде підтримуватися ішемія та існуватиму можливість розвитку рабдоміолізу.

Кінцівка ще життєздатна, є можливість (на 50%) її зберегти. Тактильна і больова чутливість відсутні, немає активних рухів, але пасивні рухи вільні, отже, трупного заклякання ще немає, тому нераціонально залишати джгут на кінцівці.

Кінцівка нежиттєздатна, загинула, необоротна ішемія. Відсутні чутливість і рухи всіх видів. Трупне заклякання м’язів – джгут лишити до ампутації кінцівки.

Джгут необхідно лишати на кровоточивих, розтрощених або змертвілих кінцівках.

Інтенсивну терапію при СТЗТ на догоспітальному етапі слід спрямовувати на досягнення компенсації основних патогенетичних зсувів:

Зменшення плазмовтрати і відновлення ОЦК. З цією метою кінцівку необхідно туго забинтувати, попередньо обробивши раневі ділянки. Іммобілізувати і почати охолодження. Адекватна швидкість внутрішньовенної інфузії для корекції гіповолемії повинна становити 300-400 мл/год. Слід виключити інфузійні засоби, що містять калій! При переохолодженні постраждалого інфузійні розчини підігрівають до 36-38°С.

Раннє залуження плази крові, для корекції метаболічного ацидозу і попередження ГНН внутрішньовенно вводять 200-300 мл 4% розчину натрію гідрокарбонату, потім – 100 мл на кожні 2 л рідини. Якщо постраждалі спроможні ковтати, натрій гідрокарбонату призначають усередину по 2-4 рази кожні 2-4 год. Одноразово вводять 40 мг фуросеміду.

Знеболювання і седатація. Препаратом вибору визнано кетамін у дозі 0,5-1 мг/кг маси тіла в поєднанні із діазепамом – 10 мг.

Підтримка адекватної вентиляції легень.

Для зниження ризику розвитку гіперкаліємії внутрішньовенно вводять 40-60 мл 40% розчину глюкози з інсуліном, 20-40 мл 10% розчину кальцію хлориду або глюконату.

Стабілізації судинної стінки досягають введенням гормональних препаратів, рутозиду з аскорбіновою кислотою.

Іммобілізація травмованої кінцівки у фізіологічному положенні.

Постраждалих із СТЗТ слід обов’язково госпіталізувати до відновлення інтенсивної терапії.

ОПІКИ

Опіки виникають у результаті ушкодження покривних тканин високою температурою, електричним струмом, агресивними хімічними речовинами та іонізуючою радіацією.

Діагностика. Розрізняють чотири ступені опіків.

І ступінь – почервоніння та набряк шкіри;

ІІ ступінь – відшарування епідермісу з утворенням пухирів;

ІІІ А ступінь – ушкодження шкіри до сосочкового шару. Формується тонкий світло-коричневий або білуватий струп. Можливе утворення пухирів з біло-рожевим дном. Спостерігається зниження больової чутливості;

ІІІ Б ступінь – ураження шкіри на всю товщину (нерідко разом з підшкірною жировою клітковиною). Шкіра вкрита щільними струпами, крізь які просвічуються тромбовані вени. Больова чутливість відсутня;

IV ступінь – ураження шкіри та тканин, що розташовані глибше власної (глибокої) фасції.

Площу опіку визначають за правилом “дев’яток” або “долонь”. Поверхня тіла може бути поділена на частини, площа яких дорівнює або кратна 9%:

Площа долоні потерпілого складає 1% поверхні всього тіла. Серед дорослих потерпілих опіковий шок розвивається, якщо площа опіку (за