Медична евакуація проводиться за принципом "на себе" – автотранспортом швидкої медичної допомоги, ЛПЗ, спеціальних транспортних формувань тощо. У разі великої кількості потерпілих та нестачі спеціального медичного транспорту, не виключена евакуація "від себе" транспортом об’єкта (підприємства), а також транспортом рятувальних загонів тощо. Залежно від обставин, для евакуації потерпілих може використовуватися спеціальний, пристосований та непристосований автомобільний, залізничний, водний та авіаційний транспорт. Якщо не вистачає спеціального транспорту, можна використовувати транспорт народного господарства, обладнаний спеціальними або підручними пристосуваннями для евакуації важкоуражених (обладнання універсальними санітарними пристосуваннями для встановлення нош УСП-Г, додавання у кузов автомашин баласту, який поліпшує амортизацію, покриття кузовів тентами та інші заходи). Найзручнішими для евакуації потерпілих є автобуси, оснащені типовим санітарним обладнанням (ТСО) для встановлення нош.

Під час евакуації важливо правильно розмістити потерпілих у санітарному транспорті. Важкоуражених розташовують на ношах у передніх секціях і не вище другого ярусу. Головний кінець нош повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10-15 см вищим, ніж ножний, щоб зменшити повздовжнє зміщення потерпілих під час руху транспорту.

Потерпілі, які можуть сидіти, розміщуються в останню чергу на відкидних сидіннях, дерев’яних лавках або дошках, укріплених між боковими бортами кузова автомобіля.

Потерпілі, які перебувають у стані психічного збудження, під час евакуації фіксуються до нош лямками. Їм вводять заспокійливі препарати. Іноді за таким потерпілим закріплюються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легкопотерпілих.

Як показує досвід роботи у ДСМК, у зонах катастроф найскладнішим етапом є евакуація (винесення, вивезення) потерпілих через завали, вогнища пожеж та інші перешкоди. Якщо немає можливості наблизити транспортні засоби до місць знаходження потерпілих, організується їх винесення на ношах, лямках або саморобних засобах до місць можливого завантаження у транспорт.

В умовах масових втрат населення особливого значення набуває евакуаційно-транспортне сортування.

Евакуація з осередків хімічного, бактеріологічного та радіаційного зараження організовується на загальних принципах, але з урахуванням певних особливостей.

Основна маса важкоуражених СДОР потребує надання першої лікарської допомоги неподалік від осередку ураження та виведення їх з нетранспортабельного стану з наступною евакуацією у найближчий ЛПЗ. Евакуацію до ЛПЗ уражених задушливими СДОР бажано провести у перші 3 години після ураження (небезпека розвитку набряку легенів). Усіх уражених задушливими СДОР, незалежно від ступеня важкості їх стану, евакуювати потрібно на ношах.

Евакуація хворих з осередків особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) залежно від обставин суттєво обмежується або взагалі припиняється. У разі необхідності проведення евакуації з метою недопущення поширення інфекції на шляхах евакуації необхідно суворо дотримувати протиепідемічного режиму. З цією метою визначаються спеціальні шляхи евакуації, забороняється зупинка у населених пунктах у разі перетинання їх. Транспортні засоби, що перевозять хворих з осередків ОНІ, повинні мати запас дезинфікуючих засобів, ємкості для збору виділень хворого. Супроводжуючий персонал повинен користуватися захисним одягом відповідно до певної інфекції.

Під час евакуації потерпілих із зони радіоактивного забруднення необхідно організувати своєчасне та якісне їх сортування, надання невідкладної допомоги (у разі блювання, колапсу та інших проявів радіаційного ушкодження), проведення санітарної обробки (за показаннями) з наступною евакуацією у спеціальні стаціонари.

Способи доставки потерпілих до транспорту

Основна умова визволення потерпілих з-під завалів і під час транспортних катастроф – не допустити додаткового травмування.

Витягуючи потерпілого з-під завалу, рятівник з боку спини підводить свої руки під його пахви, охоплює китицями передпліччя і витягує потерпілого.

Перед витягуванням потерпілого з аварійного автомобіля його кладуть горизонтально на сидіння, а ноші встановлюють як продовження сидіння для утворення прямолінійної осі: голова-шия-грудна клітка. Це пов’язано з тим, що під час транспортних аварій часто зустрічаються переломи шийного відділу хребта. У такому разі витягують потерпілого два-три рятівники за голову і скручений одяг або за голову і тулуб.

Супроводжуючи потерпілого до транспорту, однією рукою беруть його за руку, іншою підтримують під пахву з цього ж боку або кладуть руку потерпілого собі на шию і захоплюють китицю своєю рукою, іншою рукою охоплюють за талію.

Якщо потерпілий не може пересуватися навіть за допомогою сторонніх, його кладуть на ноші і переносять у салон санітарної машини. Ноші ставлять поряд з потерпілим. У разі можливості доступу до потерпілого, ті, хто надають допомогу, встають з одного боку на однойменне коліно; один підводить руку під голову, шию та спину, інший – під крижі і гомілки. Піднімати треба рівномірно, без поштовхів. Третій, який допомагає, підсовує ноші, утримуючи їх за середину, і злегка підіймає їх край зі свого боку. Потерпілого переносять головою до заднього люка санітарної машини. Несіть, ідучи не в ногу, короткими кроками, злегка згинаючи ноги в колінах.

Під час спускання сходами або з гори потерпілого переносять ногами вперед, при цьому той, хто йде попереду, підіймає ноші якомога вище, а той, хто позаду, максимально опускає їх, щоб зберегти горизонтальне положення потерпілого.

Піднімаючись сходами або на гору, потерпілого переносять головою вперед (виключаючи випадки з ушкодженням нижніх кінцівок), зберігаючи горизонтальне положення нош (дії, зворотні спуску).

Якщо потерпілого переносить одна людина, то праву руку підводить під сідниці, ліву – під його спину і несе поперед себе. Якщо потерпілого переносять двоє, то вони стають по обидва боки на коліно, щоближче до голови потерпілого, підводять одну руку під його спину, другу – під сідниці, піднімають і йдуть, крокуючи