нейрогенний: пошкодження спинного мозку;

септичний (зрідка при гострій травмі).

Також можуть бути порушення кровообігу, пов’язані з напруженим пневмотораксом через зменшення венозного повернення до серця.

При травматичних пошкодженнях у вогнищах надзвичайних ситуацій одним з найпоширеніших наслідків механічних уражень є кровотечі, які теж можуть загрожувати життю потерпілих, що потребує невідкладних медичних заходів на місці.

Поглиблений первинний огляд (АВС + DE)

D. Неврологічні порушення (Disability)

Скорочене неврологічне обстеження.

Оцінка свідомості.

Базується на здатності пацієнта реагувати на дії медичного працівника:

пацієнт відповідає на контакт;

реагує на гучні звуки;

реагує на біль;

не реагує ні на які подразники.

Більш глибока оцінка свідомості проводиться під час вторинного огляду. Неврологічна оцінка стану пацієнт визначається за шкалою Глазго,- за клінічною ознакою ( розплющування очей, мовна відповідь, рухи).

Причиною неврологічних порушень можуть бути:

закрита черепно-мозкова травма;

гіпоксемія;

шок;

гострі отруєння;

менінгіт, енцефаліт.

Е. Додаткові обстеження (Exposure)

Стосуються трьох моментів:

обстеження пацієнта після роздягання;

моніторингування та інструментальні обстеження;

збір анамнезу.

1. Роздягніть пацієнта:

повністю зніміть одяг, прикраси тощо;

зверніть увагу на наявність додаткових порушень, що можуть привести до погіршення стану пацієнта (кровотеча, переломи та ін.).

2. Моніторингування та інструментальні обстеження:

вентиляція та оксигенація;

визначення пульсу, вимірювання АТ, моніторингування ЕКГ.

3. Збір анамнезу:

алергійні реакції;

медикаментозне лікування;

перенесені захворювання

останнє вживання їжі;

імунізація проти правця;

вживання алкоголю;

за яких обставин стався нещасний випадок.

Вторинний огляд

Вторинна оцінка стану потерпілого являє собою обстеження “з голови до п’ят”, проводиться після виконання невідкладних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму.

Обстеження голови і шиї починається із заднього відділу шиї від 7-го хребця з переходом на поверхню голови, обличчя і передню поверхню шиї з перевіркою стану ключиць та лопаток. Звертається увага на будь-які відхилення від норми: припухлості, нерівності, відкриті рани, вдавлення, забарвлення шкіри, її температура, вологість, наявність кров’янистих виділень та виділення спинномозкової рідини з вушного каналу та носових ходів. Якщо відмічається відчуття болю при пальпації або рухах в шиї, обов’язково накладіть іммобілізуючий комір.

Обстеження грудної клітки проводиться методами пальпації та аускультації. Особлива увага звертається на симетричність дихальних рухів, наявність ознак тупої або проникаючої травм.

При обстеженні живота провести його пальпацію та аускультацію, виключаючи наявність проникаючих поранень та внутрішньочеревних кровотеч.

Оглянути геніталії, щоб виключити наявність гематом. У разі необхідності – піхвове обстеження у жінок, ректальне обстеження у всіх пацієнтів.

Обстеження кістково-м’язової системи слід починати з нижніх кінцівок і закінчувати обстеженням спини.

Оглянути всі кінцівки. Часто можна не звернути уваги на окремі переломи, особливо при поєднаних травмах. Інколи залишаються нерозпізнаними перелому кісток тазу доти, поки пацієнт, спробувавши рухатись, не стане відчувати біль.

Особливу увагу слід звернути на пошкодження хребта, за наявності навіть підозри на його пошкодження. Таких пацієнтів обов’язково фіксують на довгій транспортувальній дошці.

Послідовність виконання заходів з надання невідкладної медичної допомоги хворим та потерпілим у разі окремих станів пацієнтів наведено в протоколах.

Послідовність виконання заходів з надання невідкладної медичної допомоги хворим та потерпілим у разі окремих станів пацієнтів наведено у відповідних протоколах ’’З наддання екстреної медичної допомоги у разі невідкладних станів’’, які затверджені УНПЦ ЕМД .

РАНИ

Головними ознаками рани є: біль, зіяння та кровотеча. Загальні симптоми – шок, гостра анемія, гостра дихальна недостатність. Інфекція характеризує уже ускладнення і не є обов’язковою ознакою кожної рани. Залежно від принципу, який покладено в основу поділу, існує кілька класифікацій ран.

За умовами заподіяння та інфекцією усі рани поділяють на рани умисні (операційні) та рани випадкові. Випадкові рани завжди первинно-інфіковані, при цьому ступінь інфікування залежить як від умов, за яких була отримана рана, так і від характеру предмета (зброї), яким було заподіяно рану.

Вторинна інфекція – це та інфекція, яка додатково з’являється у рані за відсутності асептичної пов’язки або вторинно заноситься у разі недотримання правил асептики та антисептики.

Рани за характером ушкодження та зброї, що їх спричинила, поділяються на різані, колоті, колото-різані, рубані, забиті, рвані, отруєні (СДОР, БОР), забруднені радіоактивними речовинами, вогнепальні, розтрощені, мішані тощо.

Невідкладна медична допомога (основні принципи):

наркотичні (морфін, промедол, омнопон);

ненаркотичні: анальгін, баралгін, спазмалгон, новалгін, максігам, тріган, трамал, трамадол.

З наркотичних анальгетиків найчастіше використовують 2% розчин промедолу 1-2 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

З ненаркотичних знеболювальних найчастіше використовують 50% розчин анальгіну 2-4 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно, однак при вираженому больовому синдромі доцільно призначати максігам (5 мл), новалгін (2-4 мл), баралгін (5 мл), тріган (2-4 мл), трамадол (2 мл).

З метою знеболення на догоспітальному етапі широко використовують кетамін (кеталар, каліпсол) по 50-100 мг (1-2  мл 5% розчину) внутрішньом'язово або 25 мг внутрішньовенно. Слід пам’ятати, що цей препарат здатен підвищувати АТ, зменшувати тахіпное при внутрішньовенному введенні, тоді як внутрішньом’язове його призначення суттєво не впливало на дихання. Хоча внутрішньом’язове введення кетаміну може знижувати тонус скелетних м’язів, що може призвести до западіння язика (контроль за диханням!).

Дію знеболюючих посилюють:

антигістамінні середники (дімедрол, тавегіл, піпольфен, супрастін);

транквілізатори (сібазон, седуксен, реланіум);

нейролептики (дроперідол).

Використання місцевих анестетиків на догоспітальному етапі не раціональне, так як втрачається час, необхідний для швидкої евакуації та більш ретельного огляду інших потерпілих.