ПЕРЕЛОМИ ТА ВИВИХИ

Для встановлення діагнозу необхідно враховувати:

Наявність навіть однієї абсолютної ознаки дає підстави для встановлення діагнозу перелому.

Перша лікарська допомога:

1. Введення знеболюючих (див. вище).

2. Іммобілізація перелому.

Її мета – це знерухомлення кінцівки з метою запобігання подальшого травмування оточуючих м’яких тканин, кровоносних судин та периферичних нервів, тобто це попередження посилення кровотечі, виникнення больового шоку.

Для іммобілізації частіше використовують табельні шини, такі як драбинчаста шина Крамера, яку можна накладати при переломах верхніх та нижніх кінцівок, вона легка у використанні, модифікується, ці шини можна подовжувати. При переломах стегна накладають специфічну шину Дітеріхса. В останні роки більш широко застосовують пневматичні шини.

При відкритих переломах ускладнених кровотечею – своєчасний гемостаз.

При наявності ран накладають асептичну пов’язку.

При переломах крупних кісток та кровотечах слід призначати кровозамінники, - ліквідація дефіциту ОЦК.

При відкритих переломах необхідна антибактеріальна терапія, при тривалій евакуації.

ГОСТРА КРОВОВТРАТА

Кровотечі поділяються на артеріальні, венозні та капілярні, зовнішні та внутрішні. Найбільш небезпечними є артеріальні кровотечі, припинення яких – першочергове та невідкладне завдання під час надання медичної допомоги будь-якій категорії потерпілих. Венозні кровотечі не є такими небезпечними, як артеріальні, хоча поранення вен шиї (v. jugularis) може призвести до повітряної емболії.

Гостра крововтрата призводить до гіповолемії і невідповідності зниженого обсягу циркулюючої в організмі крові до вихідної ємкості судинного русла, що супроводжується порушенням кровопостачання органів та тканин.

Діагностика. Наявність травматичних ушкоджень, зовнішньої кровотечі або даних щодо можливої внутрішньої кровотечі. Бліда, мармурового забарвлення, волога шкіра, тахікардія, зниження АТ тощо свідчать про фазу централізації кровообігу, поширеного периферійного судинного спазму. У разі тривалої кровотечі ця фаза змінюється децентралізацією – периферичної вазодилатації, для якої характерними є ціаноз, виражена тахікардія, різке зниження АТ, тахіпное, елементи розладу свідомості. За умови кровотечі у порожнину травного каналу – блювотні маси з домішками крові, мелена.

Приблизна величина крововтрати визначається за “шоковим” індексом Альговера, який дорівнює частці від ділення частоти пульсу на рівень систолічного АТ (в нормі – 0,5). Якщо втрачено 20-30% об’єму циркулюючої крові, індекс Альговера дорівнює 1, якщо понад 30% – 1,5, у разі 50% – 2.

Шоковий індекс | = | ЧСС | ,

АТс

де: ЧСС – частота серцевих скорочень;

АТс – систолічний артеріальний тиск

Невідкладна медична допомога (догоспітальний етап). Основні дії:

зупинка зовнішньої кровотечі;

компенсація втраченої крові;

медикаментозна терапія;

киснева терапія.

Тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі здійснюється будь-якими посильними методами (джгут за показаннями, стисна пов’язка, тампонада рани, затискач на судину тощо).

Основні принципи лікування кровотеч та геморагічного шоку

Геморагічний шок (ГШ) є найтяжчим ускладненням при патологічній кровотечі.

З патофізіологічного погляду шок – це криза мікроциркуляції, її нездатність забезпечити адекватний тканинний обмін, задовольнити потреби кисню в тканинах, енергетичних продуктах та видалити з організму токсичні речовини обміну. Провідним патогенетичним моментом є невідповідність (диспропорція) об’єму крові, що циркулює (ОЦК), ємності судинного русла. Зростання цієї диспропорції внаслідок крововтрати зумовлює зменшення ударного і хвилинного об’єму та венозного повернення крові до правого передсердя, зниження артеріального тиску (АТ), тканинної перфузії, декомпенсацію захисних сил організму, прогресивну дезорганізацію метаболізму, ферментних зрушень, протеолізу, порушення функції, а надалі й структуру органів і систем організму. Ступінь порушення залежить насамперед від об’єму втраченої крові, швидкості кровотечі, а також від початкового загального стану організму.

При крововтраті вище фізіологічної виникає криза мікроциркуляції – ГШ.

За класифікацією Baker в модифікації П.Г.Брюсова розрізняють 4 ступеня ГШ (див. табл.).

Оцінка ступеню тяжкості геморагічного шоку

за класифікацією Baker в модифікації П.Г.Брюсова

Ступінь шоку | Ступінь гіповолемії | Дефіцит ОЦК | Крововтрата, мл | Відсоток від маси тіла | Гемодинаміка, діурез

І | Помірний | 10% – 20% | 500,0 – 1000,0 | 1,0-1,5% | Ps – 90-100 уд./хв

АТ – >100 мм рт.ст.

ЦВТ – (80-100 мм в.ст.)

діурез – N

ІІ | Виражений | 20% – 30% | 1000,0 – 1500,0 | 1,5-2,0% | Ps до 120 уд./хв

АТ – < 100 мм рт.ст.

ЦВТ – низький (< 60 мм в.ст.)

олігурія (< 50 мл)

ІІІ | Тяжкий | 30% – 40% | 1500,0 – 2000,0 | 2,0-2,5% | Ps до 140 уд./хв

АТ – < 70 мм рт.ст.

ЦВТ – дуже низький (40-0 мм в.ст.)

анурія (< 30 мл)

IV | Позамежний | 40% і більше | 2000,0 і більше | > 2,5% | летаргія, ступор

Ps > 140 уд./хв

АТ – < 50 мм рт.ст.

ЦВТ – (0 – від’ємний)

анурія

Несвоєчасне або неадекватне лікування ГШ зумовлює подовжений період дилятації мікроциркуляторного судинного русла, що супроводжується переходом внутрішньосудинної рідини та дрібнодисперсних білків (альбуміну) в інтерстиціальне русло. Підвищується в’язкість крові, порушується її реологія, наростає розпад та агрегація еритроцитів, тромбоцитів та клітин ендотелію судин, накопичується тромбопластин, протромбін переходить в тромбін, фібриноген – в фібрин. Розвивається ДВЗ-синдром.

Залежно від індивідуальних особливостей організму, від ступеню анатомічної та функціональної повноцінності життєво важливих органів, від критичних резервів органів, проявляються