індивідуально-виховна робота здійснюється в системі «командир (начальник) - підлеглий», тобто в схемі міжособистісної взаємодії. Тому дуже важливо враховувати її психолого-педагогічні аспекти. Вони повинні бути предме-том особливої уваги офіцера (прапорщика, сержанта). Пра-вильне їх врахування пожвавлює індивідуальну роботу, надає їй не формального, а високопродуктивного характе-ру. Ігнорування цих аспектів породжує бар'єр між началь-ником і підлеглим. Ці аспекти спостерігаються в самій струк-турі індивідуальної роботи. Вона включає:
глибоке вивчення воїна, якого виховують, як осо-бистість;
визначення програми виховної робити з ним;
використання усіх засобів, методів, форм виховання;
спрямування зусиль усіх вихователів та колективу на воїна;
постійний контроль за ходом і результатами виховної роботи.
Кінцевий результат індивідуально-виховної роботи про-являється у високій свідомості, самовідданості, ретельності, добросовісності військовослужбовця при виконанні ним службово-посадових обов'язків як у мирний, так і воєнний час.
Офіцери (прапорщики, сержанти) повинні добре знати і глибоко розуміти основні компоненти, з яких складається
Індивідуально-виховна робота.
Перший компонент. Вивчення воїна як особистості - це вихідна передумова успіху індивідуальної роботи. Вона має на Меті виявити:
позитивні риси і якості воїна, на які необхідно спертися у виховній роботі;
якості, які необхідні в службі, але розвинуті у нього недостатньо;
якості, які є негативними і можуть перешкоджати ви-ховній роботі.
Як бачимо, на передньому плані стоїть вимога: вивчати індивідуальні якості військовослужбовців. Це науково обґрунтована, перевірена багаторічною педагогічною прак-тикою вимога.
Другий компонент - складання програми індивідуальної роботи з воїном на основі знання його можливостей, його сильних і слабких сторін. Мова, звичайно, йде про плану-вання роботи, а не про звітний документ. Із чого складаєть-ся ця програма?
Перш за все, в ній визначаються педагогічні цілі вихован-ня, тобто вказуються, які якості повинні бути розвинуті у воїна з урахуванням відповідної професіограми. Потім, визначивши, які елементи служби є для воїна найбільш складними, вихователь визначає заходи моральної мобілі-зації на їх подолання. І насамкінець, виявивши ті риси і особливості воїна, які ускладнюють йому життя у військо-вому колективі, виконання службових обов'язків, вихова-тель намічає шляхи перевиховання воїна, усунення окре-мих негативних якостей.
Третій компонент – це грамотне використання виховате-лем в індивідуальній роботі відповідних засобів, методів і форм. Вони складають інструментарій індивідуальної ро-боти. Важливо, щоб ідея їх грамотного використання була глибоко осмислена офіцерами (прапорщиками, сержанта-ми). Інакше недбале користування цими засобами, метода-ми і формами може не дати бажаних результатів.
Вихователь має у своєму розпорядженні арсенал засобів мовного і немовного впливу. Мовний вплив - це роз'яснен-ня, доказ, повідомлення за допомогою слова, жесту, міміки, інтонації. Немовний вплив - це показ, приклад, спільна праця і служба.
Вихователь в індивідуальній роботі застосовує різно-манітні методи впливу: переконання, заохочення, примус і метод особистого прикладу.
Індивідуально-виховна робота з воїнами може прово-дитися в різних формах, таких, як бесіда, доручення, спону-кання до прийняття, виконання зобов'язань. Як свідчить досвід, бесіда має величезну силу виховного впливу. Вихо-вателю довірені душі і серця солдатів. Якщо він уміє вести з воїном відверту чоловічу душевну розмову, то він володіє найважливішим інструментом виховної роботи. Бесіда - це тонкий інструмент. Вона може мати різні значення: ана-літичне, спонукаюче, орієнтуюче, сприяюче. Різні обстави-ни вимагають певної тональності бесіди, щоб викликати потрібний відгук у душі співрозмовника.
Випробуваною формою індивідуальної виховної робо-ти є доручення воїну. Якщо вони даються систематично, з підвищенням ступеня складності та з урахуванням його можливостей, і якщо їх виконання вимагає напруги сил, то це зумовлює розвиток необхідних якостей особистості. Даючи доручення воїну, слід дотримуватися деяких психо-логічних вимог: чітко формулювати завдання, роз'яснювати її значення, вивчати можливі шляхи виконання, викли-кати впевненість у можливості виконання, збуджувати прагнення до творчості, стимулювати активність, надавати допомогу в досягненні мети, оцінювати проявлену ста-ранність.
Спонукання до прийняття зобов'язань та їх виконання – одна із форм індивідуальної роботи офіцера (прапорщика, сержанта) з підлеглим. Його виховний вплив зростає, якщо вихователь допомагає воїну сформулювати правильне відношення до прийняття зобов'язань, зрозуміти їх вагу, збуджує прагнення до змагання, оцінкою стимулює ак-тивність до виконання взятих зобов'язань, заохочує за досягнутий результат.
Індивідуальна робота з підлеглими, хоч в якій би формі вона здійснювалась начальником, обов'язково передбачає:
1) активізацію позитивних мотивів;
2) збудження належного емоційного настрою;
3) забезпечення діяльного прояву у воїна кращих намірів
та задумів. .
У процесі індивідуальної роботи офіцер спирається на своїх помічників - прапорщиків та сержантів. Вона прово-диться в межах того колективу, членом якого він є, з опорою на громадськість. І це об'єктивні умови, без дотримання яких виховна робота з індивідуальної перетворюється в опікунство або, навпаки, вихователь займає згубну пози-цію «переслідувача» по відношенню до виховання.
Четвертий компонент загальної структури індивідуаль-ної виховної роботи полягає в тому, що вона здійснюється з вошами в ході проведення занять з усіх видів бойової і гуманітарної підготовки, в процесі всієї служби.
Так, індивідуальна робота під час гуманітарної підго-товки включає: врахування рівня підготовленості кожного воїна і його бойового вишколу, визначення соціально-психологічних рис воїнів і груп у цілому. Це сприяє акти-візації виступів воїнів, допомагає почуватися впевнено, коли вони висловлюють свої думки в присутності това-ришів.
У процесі вивчення бойової техніки й зброї індивідуаль-на робота офіцера з воїнами полягає в тому, що, врахову-ючи їх індивідуальні особливості і підготовленість, він привертає їх увагу до політичних аспектів матеріалу, орга-нізовує додаткові заняття і тренування, культивує настав-ництво, збуджує цікавість до занять, спирається на досвід солдата, враховує його інтереси, демонструючи при всьому цьому взірець майстерності й любові до своєї справи.
В ході тактичної підготовки індивідуалізація виховання досягається належною обізнаністю про обстановку і майбутні заняття, формуванням у кожного воїна установки на індивідуальні дії,