8.1. Класифікація симптомів. Таким чином, клінічна картина при ураженнях ФОР складається із трьох груп симптомів — мускариноподібних, нікотиноподібних і симптомів з боку центральної нервової системи.

Мускариноподібні симптоми. Очі — виражений міоз, іноді анізокорія, не-чіткість зору, біль в лобній області, деколи нудота і блювота (рефлекторного походження), сльозотеча, гіперемія кон’юнктиви.

Носоглотка — слинотеча, виділення слизу із носа, гіперемія слизових оболонок.

Органи дихання — стиснення в грудях, подовжений затруднений видих, який свідчить про бронхоспазм і бронхорею, несильні болі в грудях, експіраторна задишка, кашель, у важких випадках набряк легенів з явищами гострої дихальної недостатності.

Серцево-судинна система — брадикардія, зниження артеріального тиску.

Шлунково-кишковий тракт — анорексія, нудота, блювота, спазми кишечника, важкість в епігастральній ділянці з відрижкою і печією, пронос, тенезми, самовільна дефекація.

Сечовий міхур — частий сечопуск, деколи мимовільний.

Потові залози — підвищене потовиділення.

Нікотиноподібні симптоми. Поперечно-смугаста мускулатура — швидка втомлюваність, помірна слабість, м’язеві посмикування та м’язеві корчі; загальна м’язева слабість, включаючи дихальні м’язи.

Симпатичні ганглії — блідість, іноді підвищення артеріального тиску в початковому періоді важкого отруєння, з наступною глибокою гіпотензією і симптомами гострої серцево-судинної недостатності.

Симптоми з боку центральної нервової системи. Психотичний синдром — напруженість, неспокій, нервове збудження, емоційна лабільність, безсоння або надмірна сонливість, запаморочення, головний біль, апатія, депресія, нерозбірлива мова, загальна слабість.

Екстрапірамідний синдром — тремор, м’язева ригідність, клоніко-тонічні і хореоїдні судоми.

Загальноневрологічна симптоматика — порушення свідомості від легкого оглушення до коматозного стану з м’язевою атонією та арефлексією, розлади функцій життєво важливих органів у результаті гальмування центрів дихання та кровообігу.

Перераховані групи симптомів в основному характеризують весь обсяг патологічних проявів інтоксикації ФОР і на практиці можуть зустрічатись в найрізноманітніших комбінаціях і мати різний ступінь вираженості.

Необхідно відмітити, що, в залежності від величини дози чи концентрації ФОР, токсична дія може проявлятись місцевими або загальними симптомами отруєння.

8.2. Місцева дія ФОР. Місцева дія отрути переважно виражена з боку тих органів і систем, на які ФОР діють в першу чергу в момент проникнення в організм.

При попаданні отрути на слизову очей через кілька хвилин розвивається один із найбільш типових і специфічних симптомів — міоз, ступінь вираженості якого прямо залежить від кількості отрути. Одночасно з міозом розвивається гіперемія кон’юнктиви, а також відчуття тиску та важкості в ділянці очних орбіт, пов’язане із спазмом циліарного м’язу. На фоні максимального міозу можуть відмічатись порушення зору, особливо в сутінковий час та при поганому освітленні.

Внаслідок інгаляційного впливу ФОР виникають порушення з боку органів дихання, які проявляються гіперемією слизової оболонки носа, рясною рінореєю, відчуттям важкості в грудях, бронхоспазмом, затрудненим диханням.

При попаданні ФОР в шлунково-кишковий тракт виникають анорексія, нудота, блювота, спазми в животі, важкість в епігастрії.

При контакті ФОР з шкірними покривами місцева дія проявляється фібриляцією м’язів і виділенням краплин поту в зоні зараженої ділянки. Подібні місцеві зміни розвиваються при попаданнi отруйних речовин на раневу або опiкову поверхнi. Загальнорезорбтивна дія розвивається швидко, практично без скритого періоду. Особливо небезпечними є некротичні рани та обширні опікові поверхні. Кровотеча вимиває частину отруйних речовин з рани і ураження може бути легшого ступеня. ФОР не змінюють характер і вигляд ран і вони нічим не відрізняється від звичайних.

8.3. Резорбтивна дія ФОР. Незалежно від шляхів поступання ФОР в організм частина отрути поступить в кров і викличе ознаки загальної токсичної дії.

За вираженістю iнтоксикацiї видiляють ураження легкого, середнього i важкого ступеню.

При легкому ступені клінічна картина виражена помірно і часто відмічаються сиптоми, пов’язані з переважним ураженням окремих органів і систем: зору (міотична форма), дихання (диспноетична форма), серцево-судинної системи (кардіальна форма), шлунково-кишкового тракту (гастроентеритична форма), центральної нервової системи (психотична форма), шкірних покривів (перкутантна форма).

При міотичній формі звуження зіниць в перші 30-60 хв. досягає свого максимуму і їх діаметр скорочується до розмірів головки шпильки. Міоз су-проводжується неприємними відчуттями тиску, важкості в глибині орбіт, а також гіперемією кон'юнктиви. Зір знижується, особливо в сутінках та в нічний час. Максимально виражений міоз може тривати біля 24 годин.

Для диспноетичної форми характерним є посилення функції секреторних залоз дихальних шляхів, що проявляється підвищеним утворенням та виділенням водянистої рідини з носа, посиленою слинотечою, накопиченням слизу в бронхах. З'являються загрудинні болі переривчастого характеру, вологий кашель, задишка, яка посилюється під час фізичного навантаження.

Гастроентеритична форма супроводжується болями в животі та порушеннями функції органів травлення у вигляді нудоти, блювоти, проносів.

Ураження центральної нервової системи (психотична або невротична форма) проявляється запамороченням, психоемоційною лабільністю.

Кардіальна форма характерна порушеннями функцій серцево-судинної системи і проявляється серцевими болями, варіабельністю пульсу та артеріального тиску, серцево-судинними дистоніями.

Активність холінестерази крові пригнічується на 30-50 %. Одужання наступає через 3-7 днів. Прогноз сприятливий.

При ураженні середнього ступеня важкості (бронхоспастична форма) до попередніх симптомів приєднуються приступи задухи, що нагадують важкий перебіг бронхіальної астми. Саме тому цей ступінь визначається, як бронхоспастична форма. Приступи, як правило, повторюються через кожні 10-15 хвилин, однак і в проміжках між ними дихання залишається затрудненим. Крім того, відмічаються посилена секреція бронхіальних, слинних та потових залоз, ларінгоспазм, нестабільний артеріальний тиск , брадіакардія. Видимі слизові та шкіра ціанотичного забарвлення. Приступи нерідко супрово-джуються блювотою, проносом і переймоподібними болями в животі. Спостерігаються фібрилярні посмикування м’язів (особливо жувальних), очей, язика. Уражені частіше притомні, однак надмірне відчуття страху, по-дразливість, емоційна лабільність деформують критичне сприйняття оточуючої обстановки. Порушується координація рухів, хода стає хиткою. З’являються тремор кінцівок, підвищення сухожильних рефлексів.

Активність холінестерази крові пригнічується на 60-70%.

Прогноз залежить від своєчасності та