При введені великих доз атропіну виникають симптоми атропінізації: сухість у роті, горлі, помірне розширення зіниць, охриплість голосу, сухість та гіперемія шкіри, тахікардія, явища психозу.

Протипоказом для введення атропіну є різка тахікардія, явища психозу.

З метою компенсації слабої дії атропіну на нікотинові та центральні ефекти ФОР використовуються інші препарати. До них відносяться амізіл, апрофен, бензацин, метамізил, метацин, скополамін, спазмолітин та інші. Ці холінолітики переважають атропін за здатністю блокувати центральні Н- та М-холінореактивні системи і успішно застосовуються, як додаткові антидоти ФОР (див. табл. 3.).

Таблиця 2.3.

Холінолітики, які використовуються для лікування уражень ФОР

Назва препарату Доза

Амізил 1-2 мг всередину;

Апрофен 0,25 мг всередину,

5-10 мг (0,5-1,0 мл 1 % р-ну підшкірно або дом'язево) ;

Апренал 50 мг всередину,

20-40 мг (1,0-2,0 мл 2 % р-ну підшкірно або дом'язево);

Бензацин 1-2 мг всередину,

0,5-1,0 мг (0,5-1,0 мл 0,1 % р-ну підшкірно);

Бензогексоній 100-250 мг всередину ,

25 мг (1,0 мл 2,5 % р-ну підшкірно або дом'язево);

Діпрофен 15-100 мг всередину;

Метамізил 1-3 мг всередину,

1,25-2,5 мг (0,5-1,0 мл 0,25 % р-ну підшкірно);

Метацин 2-5 мг всередину,

0,5-1,0 мг (0,5-1,0 мл 0,1 % р-ну підшкірно або дом'язево);

Пентамін 50 мг (1,0 мл 5 % р-ну дом'язево);

Спазмолітін 100 мг всередину,

50-100 мг (5,0-10,0 мл 1 % р-ну дом'язево);

Тіфен 20-30 мг всередину;

Тропацин 10-12,5 мг всередину.

Реактиватори холінестерази. Відомо, що препарати з групи оксимів здатні реактивувати фермент ацетилхолінестеразу, пригнічену в результаті ток-сичної дії ФОР, деблоковувати (десенсибілізувати) холінорецептори і від-новлювати їх функцію, руйнувати фосфорорганічні речовини при безпосередній взаємодії із ними. Оксимні угрупування (- N - ОН) забезпечують взаємодію з атомом фосфору в молекулі ФОР або фосфорильованому ферменті. В теперішній час в практиці застосовують наступні препарати (див. табл. 4.).

Дефосфорилювання ацетилхолінестерази. Біохімічний механізм процесу реактивації можна розглянути на прикладі взаємодії 2 ПАМ з ацетилхо-лінестеразою, інгібованою заріном . В результаті нуклеофільної атаки оксимної групи на атом фосфору, в фосфорильному залишку інгібітора розривається ковалентний зв’язок між атомом фосфору і киснем серину. Утворюється фосфорильований оксим, що веде до відновлення каталітичної активності естеразного центру ацетилхолінестерази.

Таблиця 4.

Будова та форма застосування деяких реактиваторів холінестерази.

Найменування Структурна формула Форма застосування

Діпіроксим HC—NOH HC—NOH 15 % р-н по 1,0 мл

(ТМБ-4) | | для довенного і під-

Тримедоксим / \\ / \\ шкірного введення.

| | | | | | . 2 Br—

\ + // \ + //

N N

| |

CH2—CH2—CH2

Токсогонін HC—NOH HC—NOH 25 % р-н по 1,0 мл

(Lu H6) | | для довенного

Обідоксим / \\ / \\ введення.

| | | | | | . 2 Cl—

\ + // \ + //

N N

| |

CH2— О —CH2

Пралідоксим / \\ Н 1 % р-н по 50 мл

(2 ПАМ) | | | _ С — NOH для довенного

\ + // . І— введення.

N

|

CH3

Ізонітрозин CH3 40 % р - н по 3 мл

\ для довенного та

N—CH2—C—C—CH3 . HCl— дом'язевого вве-

/ || || дення

CH3 HON O

З відновленням активності фермента пов’язуються такі фармакологічні ефекти реактиваторів, як здатність усувати нервово-м’язевий блок в дихальній мускулатурі, послаблювати вираженість бронхоспазму, спазму кишечника, розширяти зіниці.

Дефосфорилювання холінорецепторів. Характеристика оксимів буде неповною, якщо не вказати на їх здатність до десенсибілізуючої дії, тобто зниження підвищеної чутливості “Н”-холінорецепторів до холіноміметиків. Вони здатні конкурувати із ФОР на холінорецепторі за рахунок розщеплення комплексу ФОР-холінорецептор. Ця властивість є додатковим обгрун-туванням призначення оксимів при отруєннях ФОР.

Реактиватори холінестерази сприяють швидкому усуненню фібриляцій, паралізуючої дії ФОР на нервово-м’язеву передачу, скороченню тривалості коматозного стану, кількості рецидивів судом і більш швидкій нормалізації дихання. При лікуванні отруєнь ФОР їх призначають в комбінації з холінолітиками, хоча, на відміну від останніх, лікувальна ефективність цих препаратів не обмежується часовими показниками. Проте, ранній початок лікування реактиваторами значно покращує прогноз інтоксикації.

Режим введення реактиватора визначається, насамперед, станом потерпі-лого. Так, наприклад, при важкому перебігу діпіроксим вводять по 1 мл 15 % розчину підшкірно з інтервалом в 4-6 год.

10.2.3. Медикаментозне неспецифічне лікування. Оскільки ФОР від-носяться до групи медіаторних отрут, тобто тих, які порушують механізми нервової і гормональної регуляції, в патологічний процес досить швидко втягуються всі основні фізіологічні системи. Відповідно цьому, основним завданням неспецифічної терапії, яка проводиться на етапах медичної евакуації, є відновлення та активація захисно-компенсаторних механізмів, пригнічених в результаті специфічного впливу отруйних речовин.

Своєчасне введення атидоту приводить до швидкого припинення су-домних нападів. При запізнілому початку лікування або при поступленні в організм ураженого великої кількості ФОР навіть багаторазові введення антидотних препаратів можуть бути недостатніми для усунення судомного симптомокомплекса. В цих випадках певна частина уражених потребуватиме неспецифічного протисудомного лікування.

Якщо 8-12 разове введення антидоту в поєднанні із реактиватором холін-естерази не приведе до ослаблення або усунення судом, слід приступити до введення наркотичних або протисудомних засобів. З препаратів наркотичного ряду рекомендуються барбітурати короткочасної дії — дом’язеве введення гексеналу (5 мл 10 % р-ну) або тіопенталу натрію (5 мл 5-10 % р-ну). Введення цих препаратів супроводжується швидким припиненням судомної активності, проте, по мірі послаблення наркотичної дії, судоми можуть знову відновитися, що вимагає повторного їх призначення. Недоліками гексенала та тіопентала натрію є їх