Деякі переваги перед гексеналом і тіопенталом натрію мають інші похідні барбітурової кислоти, які відносяться до снодійних. Барбаміл або етамінал-натрій застосовують у вигляді довенних введень по 5-8 мл 5 % р-ну з швидкістю 1 мл за хвилину. Обидва ці препарати здійснюють менш виражений пригнічуючий вплив на функцію дихального центру.

Виражений протисудомний ефект може бути досягнутий дом’язевим введенням аміназину (по 50-100 мг у вигляді 2,5 % р-ну), який, крім того, має виражену адренолітичну, холінолітичну і гістамінолітичну дії. Ще більш надійний результат досягається при дом’язевому або довенному введенні протисудомної суміші, що складається із 2 мл 2,5 % р-ну аміназину, 2 мл 2 % р-ну дімедролу і 2 мл 2 % р-ну промедолу. Помітним протисудомним ефектом без вираженої побічної дії наділений оксибутират натрію в дозі 2-4 г при повільному довенному введенні у вигляді 20 % р-ну.

Однак сучасні погляди на протисудомну терапію базуються на вико-ристанні похідних бензодіазепінів — реланіуму, сібазону, седуксену, діазепаму, та ін., які вводять дом’язево або довенно по 2-4 мл 0,5 % р-ну.

Особливе місце на етапах медичної евакуації займають заходи по підтримці функції дихання. Відомо, що кисневе голодування при отруєннях ФОР є однією з головних причин, які приводять до загибелі ураженого. При виникненні загрозливого для життя стану рекомендується контроль за прохідністю дихальних шляхів, кисневі інгаляції, а, при необхідності, — допоміжна або штучна вентиляція легень.

Оксигенотерапію слід поєднувати з введенням препаратів, які підви-щують судинний тонус. З цією метою пропонується введення адреналіну (0,5-1,0 мл 0,1 % р-ну), ефедрину (1,0 мл 5 % р-ну), мезатону (1 мл 1 % р-ну).

З метою ліквідації бронхоспазму і покращення бронхіальної прохідності призначають 0,2 % р-н платифіліну гідроттартрату по 1-2 мл підшкірно або дом’язево, еуфілін 2,4 % розчин 5-10 мл довенно, можна у поєднанні з папаверином або но-шпою ( 2 мл 2 % р-н), баралгіном (5 мл). В усіх випадках призначають антигістамінні препарати (дімедрол, супрастін, тавегіл). Для зменшення бронхіальної секреції та набряку слизової використовують швид-кодіючі діуретики (фуросемід, урегіт), інгаляції кисню пропущеного через 30-40 % етиловий спирт, глюкокортикостероїди. Для зниження тиску в малому колі кровообігу призначають венозні вазодилататори (нітрогліцерин, нітропрусид натрію, ізокет, нітросорбід, молсидомін) під язик або довенно повільно, крапельно.

Враховуючи розвиток гіпофізарно-наднирникової недостатності, доцільно одночасно призначати гормональні препарати. Практичне за-стосування можуть знайти АКТГ (10-20 одиниць 3-4 рази на добу дом’язево), кортізон (0,05-0,1 г суспензії 1 раз в день дом’язево), гідрокортізон (50-250 мг розведеного на 250 мг ізотонічного р-ну хлориду натрію вводять довенно зі швидкістю 30-40 крапель за хвилину), преднізолон (60-240 мг), дексаметазон 8-32 (мг).

З медичних заходів, спрямованих на підтримку функції серцево-судинної системи, слід рекомендувати корглікон (довенне введення 1 мл 0,06 % р-ну препарату, розведеного в 20 мл фізіологічного розчину), а при стійкій гіпотен-зії — інфузії дофаміну в дозі 2-5 мкг/кг/хв. При раптовому припиненні серцевої діяльності реанімаційні заходи розпочинають з термінового внутрішньо-сер-цевого введення 2 мл 0,1 % р-ну атропіну.

У зв’язку з тим, що в уражених ФОР частим ускладненням є розвиток пневмонії, вже на етапах медичної евакуації необхідне проведення курсу профілактичної антибіотикотерапії (напівсинтетичні пеніцилін, цефалоспо-рин, макроліди).

Важким ускладненням інтоксикації є розвиток набряку легень. Його лікування в умовах отруєння ФОР є досить складним внаслідок прямої дії от-рути на альвеоло-капілярну мембрану та обмеження в призначенні деяких препаратів, наприклад морфіну. Тому лікування цієї патології проводиться за наступною схемою:—

інгаляція парів спирту;—

сильно- і швидкодіючі сечогінні з групи салуретиків — лазикс, урегіт;—

нітрати для зменшення тиску в малому колі;—

в складних випадках — кровопускання (не більше 150 мл);—

седативні та заспокійливі (бензотіазепіни);—

призначення гормональних препаратів (АКТГ, кортізону, гідрокор-тізону, преднізолону, дексону);—

дихання по методиці Грегорі — видих проти опору;—

при важкій гіпоксії — штучна вентиляція легенів в режимі ПТКВ.

10.2.4. Зміст і організація медичної допомоги у вогнищі ураження та на етапах медичної евакуації. В умовах одномоментного виникнення масових санітарних втрат при застосуванні ФОР велике значення надається медичному сортуваню уражених. Від його чіткості у вогнищі та на етапах медичної евакуації залежить ефективність використання сил та засобів медичної служби для своєчасного надання ураженим медичної допомоги.

Заходи, які проводяться у вогнищі масового ураження та на етапах медичної евакуації по наданню медичної допомоги ураженим наведені в додатку 1.

Необхідно відмітити, що уражені ФОР, як і медичний персонал, який надає їм допомогу, повинні знаходитись в протигазах аж до проведення повної санітарної обробки і усунення небезпеки десорбції отруйних речовин з обмундирування.

Таким чином, лікування важкоуражених ФОР на етапах медичної евакуації включає використання як специфічної, так і неспецифічної терапії. Якщо в умовах вогнища хімічного зараження, на полі бою вирішальне значення має своєчасне і правильне застосування антидотів, тобто засобів специфічного лікування інтоксикації, то в умовах діяльності етапів першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги необхідно вміло поєднувати антидотні препарати з комплексом медичних заходів неспецифічного характеру.