ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ ПОДРАЗЛИВОІ ДIЇ.

До іритантів — отруйних речовин подразливої та сльозоточивої дії —відносяться хімічні сполуки, які вибірково подразнююче впливають на нерво-ві закінчення слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів або шкірних покривів. Основне призначення даних отрут полягає в тому, що, діючи в не-значних концентраціях, вони наносять противнику не смертельні ураження, а викликають короткочасну втрату боєздатності військовослужбовців. Тому за тактичною класифікацією вони відносяться до групи отруйних речовин, здатних тимчасово виводити людей із стану боє- чи працездатності.

Ці сполуки вперше застосовувались в роки першої світової війни. По-ступово вони були витіснені більш ефективними отруйними речовинами задушливої і шкірно-наривної дії. Проте повністю свого бойового значення ці сполуки не втратили і до теперішнього часу знаходяться на озброєнні сучасних армій. Окремі їх представники використовуються в якості “по-ліцейських газів”.

Основне призначення цих отруйних речовин полягає в тому, щоб в ре-зультаті систематичного і тривалого їх застосування примусити війська про-тивника знаходитись в засобах захисту, фізично та психічно виснажити їх.

До закінчення другої світової війни всі ірританти поділялись на отруйні речовини подразливої та сльозоточивої дії.

До отруйних речовин подразливої дії (стернітів) відносять сполуки, які, впливаючи на рецептори верхніх дихальних шляхів, викликають сильний кашель, інтенсивне чихання, головні та, нерідко, загрудинні болі. Здатність викликати інтенсивні болі за грудиною зумовила назву цієї групи отруйних речовин —”стерніти”. Основними їх представниками є адамсит, дифеніл-хлорарсин і дифенілціанарсин.

До отруйних речовин сльозоточивої дії (лакріматорів) відносяться отру-ти, що впливають на нервові закінчення слизових оболонок очей і викликають рясну сльозотечу. Типовими представниками лакріматорів є хлорацетофенон, бромбензилціанід і хлорпікрин.

В наш час розподіл іритантів на лакріматори і стерніти є дещо умовним, тому що на озброєнні сучасних армій знаходяться нові сполуки, подразнюючі як очі, так і дихальні шляхи та шкірні покриви (наприклад СR, СS). Їх виділяють в групу отруйних речовин комбінованої подразливої дії.

1. Фізико-хімічні властивості.

1.1. Фізико-хімічні властивості стернітів. Адамсит (фенарсазинхлорид) отриманий незалежно один від одного в 1915 р. німецьким вченим Віландом і в 1918 р. американцем Адамсом, в честь якого і названий. В американській армії числиться під шифром DM.

Це кристалічна речовина яскраво-жов того забарвлення з температурою плавлення 195° С і кипіння з розкладанням 410° С.

Гідролізується надзвичайно повільно до

утворення токсичного фенарсазинхлориду. Під

впливом окислювачів (перекису водню, хлорно-

го вапна, хлорамінів) адамсит окислюється до

нетоксичної дигідрофенарсазинової кислоти.

Дифенілхлорарсин ( [C6H5]2AsCl ) синтезова-

ний в 1879 році Лаккостом і Міхаелісом. Як бо-

йова отруйна речовина використовувався під

час першої світової війни в липні 1917 року.

Дифенілхлорарсин є безбарвною або темно-бурого кольору речовиною з температурами плавлення 38,9° С і кипіння 333° С. Погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках.

У воді повільно гідролізується, утворюючи токсичний окис дифеніл-хлорарсину:

(C6H5)2AsCl + H2O ? (C6H5)2AsOH + HCl,

(C6H5)2AsOH ? [(C6H5)2As]2O + H2O

Під впливом окислювачів (перекису водню, хлорного вапна, хлорамінів) за рахунок переходу тривалентного миш’яку в п’ятивалентну форму отрута окислюється до малотоксичної дифенілмиш’якової кислоти:

O

//

(C6H5)2AsCl + H2O + HCl ? (C6H5)2As + 3 HCl

\

OH

Дифенілціанарсин ( [C6H5]2AsCN ) застосовувався німецькими військами під час першої світової війни в суміші з дифенілхлорарсином. Є безбарвною кристалічною речовиною із запахом гіркого мигдалю. Температура плавлення 31,5° С, кипіння +340° С. Майже не розчиняється у воді, але добре — в органічних розчинниках і жирах.

В результаті гідролізу утворюються токсичні продукти — окис дифе-ніларсину і синільна кислота:

(C6H5)2As

\

2(C6H5)2AsCN + H2O ? O + 2 HCN

/

(C6H5)2As

1.2. Фізико-хімічні властивості лакріматорів. Хлорацетофенон (СN) вперше був отриманий в 1871 році Г. Гребе. Як бойова отруйна речовина за-стосовувався в 60-х роках під час американо-в’єтнамської війни. Входить до складу навчальних рецептур багатьох сучасних армій.

В чистому вигляді хлорацетофенон є без-

барвною кристалічною речовиною з приємним за-

пахом черемхи. При температурі 20° С щільність

дорівнює 1,321 г / см3, а максимальна концентра-

ція парів в повітрі складає 0,105 мг/л. СN погано розчиняється у воді і добре в органічних розчинниках.

Застосування його можливе у вигляді аерозолів, розчинів і в сумішах з іншими речовинами.

Хлорацетофенон є хімічно стійким, практично не реагує з водою, дуже повільно взаємодіє з водними розчинами лугів. СN втрачає свої токсичні властивості при нагріванні з спиртовими розчинами лугів з утворенням фенацилового спирту: ?

Водно-спиртові розчини сірчистого натрію при нагріванні перетворюють хлорацетофенон в нетоксичний дифенацилсульфід і хлористий натрій:

Ця реакція використовується для визначення та дегазації СN.

Під впливом сильних окислювачів (гіпохлоритів, окислів хрому, марган-цевокислого калію та ін.) в органічних розчинниках хлорацетофенон окис-люється головним чином до бензойної кислоти:

При взаємодії з аміаком в лужному середовищі утворюється фенациламін:

Бромбензилціанід — безбарвна кристалічна речовина (технічний про-

дукт — коричнева масляниста рідина із запахом гірко-

го мигдалю). Температура плавлення 25,4° С, кипіння

232°С, питома вага при 20°С —1,52, максимальна кон-

центрація парів у повітрі 0,13 мг / л.

Розкладається при нагріванні до температури 150°С

і вище.

Бромбензилціанід є хімічно стійкою до дії факторів зовнішнього сере-довища сполукою. Гідроліз може відбуватись тільки при нагріванні. При реакції із спиртовими розчинами лугів утворюються аміак і солі дифеніл-малеїнової кислоти:

З метою ідентифікації та дегазації бромбензилціаніду використовується реакція з водно-спиртовим розчином сірчистого натрію, в результаті якої утво-рюються ацетонітрилсульфід, диціанстильбен і бромистий натрій:

спирт

Хлорпікрин (СCl3NO2, трихлорнітрометан, РS)