Речовина СR викликає сильне подразнення нервових закінчень оболонок очей, шкіри, слизових рота і носа. Встановлено, що навіть в невеликих кількостях вона викликає негайний розвиток інтенсивного блефароспазму з сильними болями і надлишковою сльозотечею, що приводить до тимчасової сліпоти. В результаті потерпілий повністю втрачає здатність до координованих дій на протязі 15-20 хвилин. В подальшому явища сльозотечі і блефароспазму поступово стихають, однак кон’юнктивіт, гіперемія та набряк повік тримають-ся від 2 до 6 годин. З'являються неприємний смак, печія і біль в роті та горлі. Ці відчуття тривають до 10 хвилин і супроводжуються надмірною секрецією, густої слизеподібної слини. У потерпілих спостерігається короткочасна рефлекторна брадикардія. Порушення з боку носоглотки і стресова ситуація приводять до затрудненого дихання. Внаслідок тимчасової сліпоти і сильного подразнення можливі істеричні реакції.

При попаданні СR на незахищену шкіру через кілька хвилин відчувається пекучий біль, спостерігається почервоніння ураженої ділянки. Після видалення отруйної речовини зі шкіри вказані симптоми зникають. Встановлено, що СR має в 20 разів більшу активність ніж СS.

5. Профілактика та основні принципи лікування

5.1. Профілактика. При попаданні в район зараження отруйними речовинами подразливої та сльозоточивої дії необхідно негайно одягти протигаз. По виходу з зони ураження проводять ЧСО. Ефективними хімічними дегазаторами лакріматорів і стернітів є водно-спиртові розчини сірчистого натрію, а для стернітів, крім того, хлорвмісні препарати (лужна сіль гіпохлориту кальцію і суспензія хлорного вапна).

5.2. Перша медична допомога та лікування.

При організації медичної допомоги потерпілим від отруйних речовин подразливої та сльозоточивої дії, необхідно врахувати особливості і короткочасність їх дії.

Виходячи з цього можна зробити висновки:—

більшості потерпілих може бути повернена боєздатність в короткий термін — на протязі 1-2 діб; вони не підлягають евакуації за межі військового району;—

головним в наданні допомоги потерпілим є само- і взаємодопомога, а також надання першої медичної допомоги, що вимагає ретельної підготовки особового складу.

Основним завданням при наданні першої медичної допомоги є припинення впливу отруйної речовини. Це здіснюється шляхом своєчасного одягання про-тигазу, промивання очей, порожнини рота, носоглотки водою з фляги або 2 % розчином соди після виведення потерпілого із зараженої атмосфери.

Для усунення подразнення верхніх дихальних шляхів і виникаючих вна-слідок цього рефлекторних порушень необхідно вдатись до анестезії нервових закінчень в слизових оболонках. Цього можна досягти шляхом вдихання фіциліну — протидимної суміші (ампулу препарату в оплетці вскривають і вкладають під маску протигазу). Вдихання фіциліну знімає чи полегшує больові відчуття. При сильно виражених явищах подразнення необхідно використати кілька ампул. Протидимна суміш має наступний склад: хлороформу — 40,0; етилового спирту — 40,0, ефіру — 20,0; нашатирного спирту — 5 крапель. Випускається в ампулах в оплетці по 1,0.

При важких ступенях ураження додатково використовують симптоматичні засоби. Для полегшення приступів кашлю призначають кодеїн. При сильних болях в очах і сльозотечі застосовуються очні краплі з атропіном і новокаїном. Якщо проявляється резорбтивна дія арсинів, показане засто-сування унітіолу, як при лікуванні люїзитних уражень.

5.3. Обсяг допомоги і принципи медичного сортування на етапах медичної евакуації наведені в додатку.

ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ ПСИХОТОМIМЕТИЧНОЇ ДIЇ.

Психотоміметики відносяться до отруйних речовин, які, згідно тактич-ної класифікації, належать до групи тимчасово виводячих людей із стану боє- чи працездатності. В ряді західних країн вони отримали назву “ін-капситанти”. До них відносяться хімічні сполуки різної структури, які здатні викликати в особового складу військ тимчасові порушення психічної діяльності або фізичну нездатність до виконання функціональних обов’язків.

Згідно поглядів американських спеціалістів (Los, Rotshild), психотропні речовини призначені “для бойового застосування при локальних зіткненнях, коли воєнні дії обмежені за своїми масштабами, оперативною глибиною та завданнями”. Психотоміметики можуть знайти широке застосування в тих випадках, коли необхідно контролювати воєнну обстановку, але немає необхідності в смертельному ураженні військ противника чи цивільного населення. Крім того, є доцільним їх використання в глибокому тилу про-тивника з диверсійною метою. Вважають, що подібні акції можуть на певний час викликати дезорганізацію оборонної промисловості, посіяти серед населення паніку, страх і зробити його недієздатним. Не виключена мож-ливість застосування психотоміметиків разом з іншими засобами масового ураження, що може зробити неможливим всякий організований опір против-ника.

Отруйні речовини психотоміметичної дії виводять з ладу живу силу противника, діючи в надзвичайно малих дозах, які переважно не визначаються звичайними методами індикації. Уражаючі концентрації психотоміметиків в 10 разів нижчі ніж заріну і в 1000 — синільної кислоти. Iншою особливістю психотоміметиків є значний розрив між ефективною і смертельною дозами. Якщо при ураженнях ФОР до втрати боєздатності приводить доза всього в 2 рази менша за смертельну, то в інкапситантів відповідна доза складає в середньому 0,001 смертельної. Для цих отруйних речовин характерне дуже велике значення так званого “фактора безпеки” (співвідношення LD50 / ID50 або LCt50 / ICt50).

Дія отруйних речовин психотоміметичної дії на організм характеризується значною клінічною поліморфністю. Крім того, ефективність певного психотоміметика залежить від багатьох факторів, першорядними серед яких є індивідуальні особливості людини, характер колективу (вій-ськового підрозділу), який був підданий впливу отрути, ситуація, на фоні якої відбулось ураження.

На сьогоднішній день відома велика кількість речовин, здатних викликати тимчасовий психоз у людини (див. табл.1.). Проте в групу власне психотоміметиків можуть бути віднесені лише