ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ ШКIРНО-НАРИВНОЇ ДIЇ

До отруйних речовин шкірно-наривної дії відносяться іприт азотистий, іприт сірчистий, люїзит і трихлортриетиламін. Характерною особливістю їх дії на організм є здатність викликати місцеві запально-некротичні зміни шкіри та слизових оболонок. Проте поряд з місцевою дією, отруйні речовини цієї групи наділені вираженим резорбтивним впливом, тому їх іноді називають речовинами шкірно-резорбтивної дії.

Високий уражаючий ефект речовин шкірно-наривної дії пов’язаний з тим, що вони здатні викликати важкі отруєння,діючи як через шкірні покриви, так і через органи дихання.

Отруйні речовини шкірно-наривної дії, як засіб хімічного нападу, мають характерні особливості:—

вони призначені для створення стійких вогнищ хімічного зараження, що досягається використанням отрут в крапельно-рідкому стані або у вигляді спеціальних рецептур;—

сучасні засоби застосування дозволяють створити вогнища хімічного зараження цими речовинами на площі до кількох десятків квадратних кілометрів;—

на відміну від ФОР, для них характерний сповільнений розвиток клі-нічної картини отруєння.

Незважаючи на те, що отруйні речовини шкірно-наривної дії мають майже столітню історію бойового застосування, значення їх, як хімічної зброї, до теперішнього часу не втрачено. Це пов’язано з тим фактом, що, незважаючи на великий досвід, накопичений за час воєн, де вони застосовувались, лікування отруєнь цими сполуками залишається переважно симптоматичним і малоефективним.

Серед отуйних речовин даної групи найбільше практичне значення мають іприти та люїзит.

1. Iприти.

Iприти поділяються на сірчистий (дихлордиетилсульфід) і азотисті із загальною формулою R — N (CH2 — CH2Cl)2 , де на місці R можуть бути різні органічні радикали.

Сірчистий іприт відомий з початку минулого століття, але виділений в чистому вигляді та вивчений лише в 1886 р. в лабораторії Мейнера (Ні-меччина). Вперше застосований в 1917 р. німецькими військами проти англо-французів у долині річки Iпр в Бельгії, звідки і походить його назва. Англій-ці називають цю речовину “гірчичним газом”, німці — “жовтим хрестом”, в США він позначається під шифрами “Н”, “НD”, “HS”. Січистий іприт ви-користовувався італійцями в ході італо-абісінської війни в 1936 р., а під час другої світової війни (1943 р.) застосовувався японцями в Китаї. У вісімдесятих роках іприт у суміші з синільною кислотою застосовувався як зброя масового ураження в ході ірано-іракської війни. На озброєнні сучасних армій є перегнаний іприт, тобто хімічно чиста сполука, яка відрізняється досить складним механізмом токсичної дії.

3.1.1. Фізико-хімічні властивості. Сірчистий іприт (S[CH2—CH2Cl]2) — важка масляниста рідина, в чистому вигляді — безбарвна, майже без запаху, в неочищеному — темного забарвлення, із запахом герані або часнику. Температура кипіння чистого іприту — 219о, замерзання — 14,4о. Щільність парів за повітрям —5,5. Важчий від води в 1,3 рази, погано в ній розчиняєть-ся, добре — в органічних розчинниках і жирах. Сумісний з іншими отруйни-ми речовинами. Легко адсорбується пористими матеріалами, гумою, не втра-чаючи при цьому токсичності.

Гідроліз у воді проходить повільно з утворенням малотоксичної сполуки тіодигліколя та соляної кислоти.

S (CH2 — CH2Cl)2 + 2HOH ? S (CH2 — CH2OH)2 + 2HCl

Цю реакцію можна прискорити нагріванням і додаванням лугів.

В результаті взаємодії іприту з фенолятами (С6H5ONa) та солями слабких мінеральних кислот (Nа2S, NaI та ін.) утворюються малотоксичні продукти.

Реакції окислення та хлорування пов’язані з другим активним центром (атомом S). При окисленні послідовно утворюються бета-, бета’-дихлор-диетилсульфоксид (I) і бета-, бета’-дихлордиетилсульфон (II).

CH2— CH2Cl O CH2— CH2Cl O

/ ? / ?

S — CH2— CH2Cl O = S — CH2 — CH2Cl

( I )

O CH2 — CH2Cl О

\\ / ? Cl CH2 — CH2SO2OH ?

O = S — CH2— CH2Cl

( II )

? H2SO4; HCl; CO2 ; H2O

Хлорування може йти до повного заміщення атомів водню в молекулі іприту і закінчуються його інактивацією. Донатором хлору можуть бути хлорамін, хлорне вапно та інші хлорвмісні сполуки, що використовуються при дегазації зараженого озброєння, техніки, споруд тощо.

1.2. Шляхи поступання та токсичність іприту.

Iприт легко проникає в організм через непошкоджену шкіру, слизові оболонки, органи дихання та шлунково-кишковий тракт. Порівняно токсич-ність його значно нижча, ніж у отруйних речовин нервово-паралітичної дії (табл. 1.)

Таблиця 3.1.

Порівняльна токсичність іприту, заріну та V-газів

при інгаляційному та перкутанному шляхах поступлення.

Отруйна речовина Cередньосмертельна концен- Cередньосмертельна доза

трація при інгаляційному при перкутанному шляху

шляху (мг . хв/м3) (мг / кг)

Перегнаний іприт 1500 70

Зарін 80 80

V-гази 7 0,04

Як видно із табл. 1. при інгаляційному впливі іприт в 20 разів менш токсичний, ніж зарін, і в 200 разів в порівнянні з V-газами, в той же час, як при проникненні через шкірні покриви він майже не поступається токсичності за-ріну.

Необхідно враховувати, що у іпритів сильно виражена здатність до кумуляції, а повторний контакт з ними викликає сенсибілізацію організму.

При попаданні рідкого іприту на шкіру в кількості 0,1 мг/см2 виникає чітка запальна реакція з утворенням міхура, а його краплина вагою 3,0 г викликає важке ураження із загрозою смертельного наслідку.

1.3. Механізм токсичної дії іприту.

Механізм токсичної дії іприту вияснений ще не до кінця. Отрута здійс-нює на організм місцевий та резорбтивний впливи. Місцева дія полягає в роз-витку некротичного запалення тканин на місці контакту. Встановлено, що шкірні виразково-некротичні зміни є результатом взаємодії іприту з білками, внаслідок чого відбувається їх коагуляція і загибель клітин.

Загальнорезорбтивна дія, викликана всмоктуванням отруйних речовин з місця контакту і впливом продуктів запалення та нервово-рефлекторними реакціями, виражається складним симптомокомплексом порушення багатьох функцій