Розрізняють три ступені ураження — легкий, середній і важкий.

Ураження легкого ступеню проявляються через 2-5 годин з моменту кон-такту ока з іпритом. Відчувається світлобоязнь, “відчуття піску в очах”, гі-перемія та набряк слизової облонки. Явища неускладненого кон’юнктивіту проходять безслідно через 6-15 днів.

При ураженні іпритом середнього ступення скритий період триває від 1 до 3 годин. Всі раніше вказані симптоми виражені інтенсивніше, шкіра повік різко набрякла. Уражений відчуває рогівку у вигляді валика. Кон’юнктива та рогівка втрачають свій блиск, мутніють. Тривалість ураження 20-30 днів.

Особливо важка картина спостерігається при ураженні важкого ступеню. Швидко розвивається виразковий кератокон’юктивіт. Епітелій і поверхневі шари рогівки некротизуються і відторгуються, внаслідок чого з’являються виразки і помутніння рогівки.

При приєднанні вторинної інфекції утворюються склерозуючі виразки, які проникають в передню камеру з розвитком гіпопіону, приводять до за-палення райдужки та циліарного тіла. Виразковий кератокон’юнктивіт може ускладнитися панофтальмітом, розривом рогівки, катарактою, втратою ока.

Лікування таких уражень дуже тривале.

1.5.2.3. Клінічна картина уражень при пероральному отруєнні рідким іпритом. Ураження шлунково-кишкового тракту іпритом спостерігається при вживанні заражених харчових продуктів і води. При пероральному от-руєнні скритий період триває від 30 хвилин до 2 годин. Потім з’являються слинотеча, нудота, блювота, болі в епігастральній ділянці, діарея. Слизова оболонка губ, ясен і порожнини рота яскраво гіперемована. Потім блювота і болі припиняються, розвиваються симптоми загального отруєння.

Смерть наступає протягом доби, часто на фоні судинного колапсу або набряку легень.

1.5.2.4. Клінічна картина уражень при попаданні рідкого іприту на раневі поверхні. Мікстні ураження є дуже небезпечні, оскільки іприт легко всмоктується з раневих поверхонь, викликаючи клінічні прояви резорбтивної дії. Крім того, заражені рани важко піддаються звичайному лікуванню і вимагають спеціального хірургічного втручання.

При ураженні іпритом з рани може відчуватись гірчичний запах. Відмі-чається набряклість тканин в рані та оточуючих шкірних покривів. Поверхня рани набуває вигляду вареного м’яса. Через 2-3 доби на ній утворюється коричнева некротична плівка, по краях якої визначається характерна зона жовтуватого кольору. Через 7-10 днів починається процес відторгнення некро-тичних мас. Подальше загоєння рани відбувається дуже повільно.

1.5.3. Резорбтивна дія іприту проявляється при будь-якій формі ураження. Симптоми загальної інтоксикації залежать від кількості отруйної речовини, яка поступила в організм, швидкості її проникнення та інших причин.

Основними проявами загально-резорбтивної дії іприту на організм є симптоми з боку центральної нервової системи (загальна депресія, за-паморочення або сопор), підвищення температури тіла, м’язева слабість, ураження органів кровотворення (стійка анемія, виражений лейкоцитоз із зсувом формули вліво), підвищення тонусу парасимпатичної нервової систе-ми (брадикардія, ріарея, підвищення потовиділення), ураження серцево-судинної, сечовидільної систем, глибокі порушення обміну речовин.

1.6. Профілактика іпритних уражень.

Захист організму від впливу рідкого та пароподібного іприту досягається за допомогою відповідного захисного одягу і протигазу. У випадку попадання отрути на шкіру і в очі профілактика уражень зводиться до її видалення, яке проводиться за допомогою IПП. Крім них для дегазації шкіри може застосо-вуаватися хлорне вапно у вигляді кашки (1 частина вапна на 3 частини води), хлорвапнового молока (1 частина хлорного вапна на 9 частин води) і хлорвапнової мазі (1 частина хлорного вапна на 3 частини вазеліну наполовину з вазеліновим маслом).

Основною речовиною, яка дегазує іприт, є гіпохлорит кальцію (Са(ОСl)2). В порівнянні з хлорним вапном, гіпохлорит кальцію має певні переваги:—

містить в 2 рази більше активного хлору,—

менш гігроскопічний,—

краще розчиняється у воді,—

в 5-10 разів стійкіший при зберіганні.

Ще кращі дегазаційні властивості мають хлораміни — монохлорамін Б і дихлорамін Б.

Для дегазації уражень шкірних покривів застосовуються 2-5 % водні розчини або 5-15 % спиртові розчини монохлораміну, для дегазації слизових оболонок очей використовуються 0,2-0,5 % водні розчини монохлораміну. Недоліками хлорвмісних дегазуючих препаратів є їх здатність подразнювати неуражену шкіру.

Крім речовин, які містять хлор, для дегазації іприту можуть засто-совуватись розчини лугів (соди, аміаку, їдкого натру), марганцевокислого калію, перекису водню.

При попаданні іприту в шлунково-кишковий тракт із зараженою водою або їжею необхідно терміново викликати блювоту і рясно промити шлунок та стравохід 0,02% розчином перманганату калію або водою.

1.7. Лікування уражених іпритом.

У зв’язку із складністю та недостатньою ясністю механізму дії іприту, антидотна терапія цих отруєнь поки що не розроблена. Лікування уражених в основному симптоматичне і проводиться з урахуванням вираженості місце-вих процесів і резорбтивних проявів.

1.7.1. Лікування уражень шкірних покривів. При легкому ступені ураження застосовують так званий відкритий метод лікування, коли уражені ділянки нічим не прикривають. При нестерпному свербінні використовують протигістамінні препарати, наприклад дімедрол (0,05 г всередину або по 1 мл 1-2 % р-ну дом’язево 3 рази на добу), обтирання уражених ділянок 5 % р-ном ментолу або 2 % водним розчином оцтовокислого алюмінію. Можна також застосовувати примочки з 0,1% р-ну марганцевокислого калію.

При ураженнях шкіри середнього або важкого ступенів необхідно про-водити лікування по методу антисептичних пов’язок, коли патологічні звиразковані ділянки накривають серветками, змоченими 5 % р-ном хлораміну. При висиханні їх міняють, або періодично зрошують свіжим розчином.

При наявності великих міхурів (понад 5 см), їх вміст відсмоктують шприцом, а оболонки зрізають ножицями, дотримуючись при цьому правил асептики. Ерозивну чи виразкову поверхні накривають серветками, змоченими розчи-ном хлораміну.

В стадії загоєння ерозій і виразок і при бульозній формі ураження ре-комендується застосування методу термопарафінотерапії. Після туалету та висушування рани на неї і на прилеглу шкіру до 2-3 см наносять тонкий шар розплавленого парафіну (температура не більше 50 ° С ), поверх нього накла-дають шар вати, потім ще один шар парафіну, а потім пов’язку. Така