При приєднанні вираженого інфекційного процесу, який супрово-джується розвитком обширного некрозу, необхідно призначати місцево і в ін’єкціях антибіотики, довенну інфузійну детоксикаційну і замісну терапію.

1.7.2. Лікування уражень очей. При наданні першої лікарської допомоги необхідно рясно промити очі водою або 2 % р-ном гідрокарбонату натрію. Для знеболення в кон’юнктивальний мішок закапують 0,1-0,25 % р-н дикаїну, роблять примочки з 2 % р-ном кальцію хлориду. З метою попередження роз-витку інфекції застосовують 5-10 % синтоміцинову мазь. Після стихання за-пальних явищ в кон’юнктивальний мішок можна вводити 30 % р-н альбуциду. При світлобоязні рекомендуються темні захисні окуляри.

В подальшому лікування кон’юнктивітів та кератокон’юнктивітів повинно проводитися за загальними правилами спеціалістами-окулістами.

1.7.3. Лікування уражень дихальних шляхів повинно проводитись із врахуванням не тільки змін з боку органів дихання, але і резобтивної дії отрути.

При ураженні легкого ступеня лікування зводиться до усунення неприєм-них відчуттів. Проводиться інгаляція розчинів ментолу або новокаїну. З метою пригнічення сухого непродуктивного кашлю застосовують кодеїн, лібексин та ін. В подальшому, при появі харкотиння, проводять лужні інгаляції для його розрідження.

При важчих ураженнях органів дихання показані довенне введення 50 мл 30 % р-ну гіпосульфіту натрію, з повтором по 25 мл через 1, 3, 5 годин, ко-регуюча терапія. Широко використовується призначення антибіотиків. При ознаках відторгнення некротизованих тканин з дихальних шляхів необхідне призначення содових інгаляцій і відхаркуючих середників.

1.7.4. Лікування пероральних уражень повинно полягати у видаленні отрути з шлунку в максимально стислі терміни. Для цього його багаторазово промивають чистою водою або 0,05 % р-ном гідрокарбонату натрію. Далі призначають введення в шлунок 10-20 г активованого вугілля або ентеро-сорбента.

В перші дні після отруєння рекомендується довенне введення деток-сикаційних і корегуючих розчинів (глюкози, натрію хлориду та ін. по 400-600 мл). Зразу ж призначаються ін’єкції антибіотиків, парентеральне харчу-вання.

На 4-5 день після ураження можно починати годувати отруєного невеликими порціями легкозасвоюваної їжі.

Період одужання після важких уражень іпритом перебігає дуже повільно. Сприятливий вплив на нього здійснюють стимулятори нуклеїнового обміну та кровотворення (трансфузії ядерної фракції кісткового мозку, призначення вітаміну В12, аскорбінової кислоти, АТФ, нуклеїновокислого натрію).

2. Люїзит.

Люїзит, синтезованний в 1917 році американським хіміком Льюісом та незалежно від нього німецьким хіміком Віландом, у війнах та воєнних кон-фліктах ніколи не застосовувався.

2.1. Фізико-хімічні властивості.

Технічний люїзит (b-хлорвінілдихлорарсин),ClCH = CHAsCl2 є ма-слянистою рідиною темно бурого кольору із запахом герані. Питома вага 1,83, температура кипіння 190°С, малорозчинний у воді, добре — в органічних розчинниках. Люїзит добре всмоктується в гуму, лакофарбні покриття та пористі матеріали.

У воді гідролізується швидше за іприт, з утворенням високотоксичного арсиноксиду:

ClCH = CHAsCl2 + HOH ? ClCH = CHAsO + 2 HCl

Отрута руйнується в реакції з водними розчинами їдких лугів з виділен-ням ацетилену, що може бути використане для індикації люїзиту:

ClCH = CHAsCl2 + 6 NaOH ? HC = CH + Na2AsO3 + 3 NaCl + 3 H2O

Люїзит легко окислюється різноманітними окислювачами (йодом, хлором, перекисом водню) з утворенням хлорвінілмиш’яковистої малоток-сичної кислоти. Дегазується хлорактивними речовинами (хлорним вапном, хлораміном та ін.). При цьому миш’як з тривалентного окислюється в п’ятива-лентний:

OH OH

\ /

ClCH — CHAsCl2 + Cl2 + 3H2O ? ClCH = CHAs = O + 4HCl

2.2. Токсичні властивості.

Люїзит здатний проникати через шкіру і слизові оболонки, дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, раневі та опікові поверхні.

При попаданні на шкіру в кількості 0,05-0,1 мг/см2 отрута викликає еріте-му, в дозі 0,15-0,2 мг/см2 — дрібні, а при 0,4-0,5 мг/см2 — крупні міхурі. В пароподібному стані при концетрації люїзиту 0,01-0,03 мг/л розвиваються ураження верхніх дихальних шляхів. При пероральному ураженні смертельна доза для людини складає 5-10 мг/кг.

Слизова оболонка очей особливо чутлива до люїзиту. При концентра-ції його в повітрі 0,002 мг/л дуже швидко розвивається кон’юнктивіт, а при 0,03 мг/л — важкі ураження очей.

2.3. Механізм дії люїзиту.

На місці контакту отрути з організмом виникає глибоке порушення обміну речовин в тканинах, що приводить до їх загибелі та відторгнення. Проявом локальної дії в місцях проникнення є виражена запальна реакція, яка супроводжується некрозом клітин протягом кількох хвилин. При цьому швидко розвивається захисна клітинна реакція у вигляді демаркаційного валу навкруги некрозу. Вона значно зменшує ймовірність інфікування ураженої ділянки.

Механізм місцевої уражаючої дії полягає в тому, що люїзит в тканинах перетворюється на оксид (Сl — CH = CH — As = O), сульфід (Сl — CH = CH — As = S) або інші миш’яковмісні речовини. Їх висока біологічна активність зумовлюється наявністю в молекулі тривалентного миш’яку.

Люїзит порівняно швидко всмоктується з місця аплікації в кров і розно-ситься по органах і тканинах, де вступає у взаємодію із ферментами, приєд-нуючись до їх тіолових груп:

HS S

\ / \

СlCH = CHAsCl2 + фермент ? фермент AsCH = CHCl + 2 HCl

/ \ /

HS S

В результаті ці ферментні системи інактивуються. Найбільш уражаються гідролітичні (амілаза, холінестераза, уреаза, ліпаза), окислювально-відновні (алкогольдегідрогеназа, оксидаза, дегідрогеназа яблучної, стеаринової, олеї-нової кислот, піруватоксидаза) ферменти та ряд ферментів синтезу АТФ (аде-нозинтрифосфатаза, міоксидаза та інші). Такий “ферментний параліч” в ліче-ні хвилини веде до повного енергетичного голоду клітин з розвитком незворот-них змін.

Внаслідок порушення активації ферментів, які відповідальні за вугле-водний обмін, виникають розлади функцій тих органів, які найбільш чутливі до гіпоксії. Особливо це стосується центральної нервової системи. Внаслідок