В результаті резорбції люїзиту в тій чи іншій мірі потерпає обмін в усіх тканинах організму.

Внаслідок люїзитної інтоксикації наступає виражене розширення судин, особливо капілярів, що призводить до підвищення в них гідростатичного тис-ку. Разом з підвищенням проникливості судинної стінки це викликає набряк тканин, накопичення рідини в порожнинах організму і крововиливи.

З організму миш’як і його сполуки виводяться в основному нирками, в невеликій кількості через кишечник, слинні та потові залози. Миш’як виділяється у вигляді трьох- та, переважно, п’ятивалентної сполук, що свід-чить про окислення люїзиту в організмі.

2.4. Клінічна картина уражень люїзитом

Клінічна картина уражень люїзитом відрізняється складністю і різноманітністю в залежності від стану, шляхів надходження, дози, концентрації та експозиції токсичної речовини.

2.4.1. Ураження пароподібним люїзитом характерні відсутністю скритого періоду. Зразу ж після контакту виникає подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та очей. Це проявляється нежиттю, першінням в горлі, рясною слинотечею, печією в очах, сльозотечею і вираженим блефароспазмом.

При високих концентраціях отрути до описаних симптомів приєднуються сильний біль за грудиною, головний біль, неспокій, відчуття загальної сла-бості. З боку органів дихання спостерігається задишка, яка з розвитком інтоксикації змінюється пригніченням дихання.

При важкій інтоксикації клініка може перебігати по типу стійкого су-динного колапсу. Через кілька годин проявляються ознаки гострого набряку легень, який супроводжується розповсюдженими набряками та накопичен-ням рідини в порожнинах (набряклість шкірних покривів, слизових оболонок, асцит, гідроторакс). В перші години після отруєння згущення крові, порушен-ня дихання та гіпотонія приводять до прогресування кисневого голодування тканин і, як правило, закінчуються смертю.

Якщо уражений переніс гостру стадію інтоксикації, то в подальшому розвивається некротична бронхопневмонія з обширним розпадом тканин. Смерть наступає через кілька днів від абсцесів або гангрени легень, при явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності.

2.4.2. Ураження шкіри крапельно-рідким люїзитом, на відміну від іприту, характеризується швидким проникненнм отрути через шкіру (протягом 3-5 хв) і практичною відсутністю скритого періоду.

Першою ознакою ураження є печія або болючість в місці контакту, через кілька хвилин розвивається ерітема. Вона має досить яскраве забарвлення і супроводжується значним набряком шкіри та геморагічною висипкою в оточуючих її тканинах. Через кілька годин з’являються міхурі, які до кінця доби зливаються в один великий, оточений різко вираженою набряклістю сусідніх ділянок шкіри.

Після прориву міхурів на їх місці утворюється виразкова поверхня, по-крита некротизованими тканинами. На протязі 2-3 днів виразки поглиблюються, розширюються і, тільки потім, поступово починається процес зворотнього розвитку, який завершується утворенням рубців.

Iноді, коли на шкіру попадає значна кількість отрути, яка не була своєчасно видалена, може розвинутись первинний некроз шкіри без утворення міхура. В цих випадках після відторгнення некротизованої тканини утворюються глибокі виразки, які загоюються з формуванням деформуючих рубців.

2.4.3. Ураження крапельно-рідким люїзитом очей. При попаданні люїзиту в очі навіть в кількості 1-2 мг виникає важке їх ураження, яке викликає загибель органу.

Клініка розвивається без скритого періоду. При легкому ступені ура-ження переважають явища катарального кон’юнктивіту. Виздоровлення на-ступає через 1-3 доби.

Ураження середньої важкості нагадує ураження іпритом, але розвиваєть-ся швидше. Відмічається значний набряк кон’юнктиви та оточуючих тканин. В слизовій оболонці — крововиливи. Одужання наступає через 2-6 тижнів.

У важких випадках в процес втягується і рогівка — розвивається кера-токон’юнктивіт. Кон’юнктива найчастіше цілком некротизується і на 3-5 день відшаровується. На 7-9 день внаслідок руйнування рогівки випадає скловидне тіло. Загоєння відбувається зрощеннм повік із залишками очного яблука.

2.4.4. Ураження крапельно-рідким люїзитом при пероральному отруєнні характеризуються швидким і бурхливим перебігом. Вони виникають при вживанні зараженої води та продуктів харчування. Цей шлях поступання виникає дуже рідко, тому що заражені вода та їжа набувають вкрай не-приємного запаху і смаку. Однак, якщо таке сталося, то отруєння люїзитом має дуже багато спільних ознак з ураженнями іпритом, але перебігає більш бурхливо з переважанням геморагічних явищ і, як правило, закінчується смер-тю через кілька годин.

2.4.5. Клінічна картина уражень при попаданні рідкого люїзиту на раневі поверхні. У випадку попадання люїзиту на раневу чи опікову поверхню в них зразу ж виникає сильний пекучий біль. Від рани йде запах герані.

Скритий період відсутній. Через 10-15 хвилин поверхня рани набуває брудно-сірого забарвлення (внаслідок припікаючої дії отрути). В подальшому воно змінюється жовто-бурим.

Відмічається набряклість тканин, підвищена кровоточивість і профузні вторинні кровотечі, пов’язані з пошкоджуючою дією люїзиту на судини. Різко виражена картина резобтивної дії.. Загоєння іде порівняно швидко, протягом 2-3 тижнів.

2.4.6. Резорбтивна дія люїзиту. Незалежно від шляху проникнення в організм при ураженнях люїзитом розвивається клінічна картина, зумовлена загальнотоксичною дією отрути. Вона характеризується різкими порушеннями з боку центральної нервової, серцево-судинної та дихальної систем, які виникають вже через кілька годин після отруєння.

Характерними ознаками резорбтивного ураження є загальна слабість, роз-битість, головний біль, нудота, блювота. В подальшому виникають різке пригнічення центральної нервової системи, в’ялість, апатія та адинамія, ко-лапс. Розвивається гостра серцево-судинна недостатність, явища гострого токсичного набряку легень, згущення крові, порушення обміну речовин з летальним наслідком. Якщо такий не наступив, в більш пізні терміни можливі дегенерація і сполучно-тканинне переродження паренхіматозних органів.

2.4.7. Диференційна діагностика уражень шкіри іпритом і люїзитом. При діагностиці уражень отруйними речовинами шкірно-наривної дії треба брати до уваги симптоматику, динаміку та інтенсивність клінічних проявів. (табл. 2.)

Таблиця 2.

Диференційна діагностика уражень шкіри іпритом і люізитом.

Люізит Іприт

В момент контакту відчуття пекучо- В момент контакту і в найближчі 30-

го болю. 40 хв. суб'єктивних відчуттів немає.

Повне всмоктування через 5 - 10