10.1.5. Профілактика та лікування. При роботі з метанолом необхідно строго дотримуватись правил техніки безпеки. Зберігати і відпускати його необхідно згідно вимог до роботи з отруйними речовинами.

При пероральному отруєнні метанолом необхідно якомога швидше видалити із шлунку залишки отрути, яка не встигла всмоктатись. Якщо хворий в свідомості, можна викликати блювоту (подразненням кореня язика або задньої стінки глотки, а якщо непритомний — рекомендоване зондове промивання шлунку 2-3 % р-ном гідрокарбонату натрію на протязі кількох днів. Промивання шлунку в першу добу необхідно проводити безперервно (24 години), на другу і третю добу — 12 годин, а на 4 і 5 — 6 годин. В кінці процедури необхідно ввести в шлунок активоване вугілля або інший сорбент, сольове проносне.

Антидотом метанолу є етанол, бо він зв’язує алкогольдегідрогеназу і цим затримує утворення токсичних продуктів розпаду метанолу. Летальний синтез припиняється, і отрута виділяється в незміненому вигляді. Вводять етиловий спирт по 10 мл 30 % р-ну всередину, потім кожні 2 години по 50 мл 4-5 разів. В наступні 2-3 діб по 10 мл в день. В коматозному стані рекомендується довенне введення етилового алкоголю (в насичуючій дозі 10 мл/кг ваги протягом першої доби) у вигляді 10 % р-ну на 5% р-ні глюкози. Підтримуюча доза в наступні дні складає 1,5-2,0 мл/кг/год. 10 % р-ну.

Вищевказаними дозами створюються концентрації етанолу в крові 1,0-2,0 г/л. Тривалість дачі антидоту 4-5 днів або до зникнення клінічних проявів отруєння.

Антагоністами алкогольдегтдрогенази є піразол і 4-метилпіразол, які вводять в дозах згідно інструкції.

Для прискорення метаболізму мурашиної кислоти призначають дом’язево лейкворин 1,0 мг/кг (максимальна доза 50 мг) разом з фолієвою кислотою 1,0 мг/кг кожні 4 години (всього 6 доз).

При всіх формах отруєння метанолом повинна проводитись інтенсивна лужна терапія. На протязі перших двох діб після отруєння рекомендується щогодинне призначення від 2 до 7 грамів двовуглекислої соди всередину або у вигляді довенних (5%) і підшкірних (3%) вливань.

Рекомендується метод осмотичного форсованого лужного діурезу із застосуванням манітолу (1,0 г/кг), лазиксу (4-8 мг) та еуфіліну (5-10 мл 2,4 % р-ну) на фоні довенних інфузій розчинів гідрокарбонату натрію (до досягнення рН сечі 7,5-8,0), глюкози, фізіологічного та розчину Рінгера.

Отруєним метанолом слід повторно крапельно довенно вводити 50 мл 0,1% розчину марганцевокислого калію (2-3 рази на добу) до стійкого покращення загального стану. Цим пришвидшується окислення токсичних метаболітів метанолу до вуглекислоти та води.

При прийомі понад 30 мл метанолу показані екстракорпоральні методи детоксикації, такі як гемодіаліз, перитонеальний діаліз або їх комбінація.

Симптоматичне лікування повинно бути спрямованим на боротьбу з гіпоксією, порушенням функції дихання, серцево-судинної системи і полягати в призначенні дихальних аналептиків, оксигенотерапії, штучна вентиляція легень та ін.

10.2. Отруєння етиленгліколем.

10.2.1. Фізико-хімічні властивості. Етиленгліколь входить в склад різноманітних рецептур гальмівних рідин та антифризів — незамерзаючих рідин в радіаторах двигунів внутрішнього згорання.

Етиленгліколь (СН2ОН)2 — безбарвна, сиропоподібна рідина, солодка на смак, без запаху. Температура кипіння + 197,2° С, добре змішується з водою і спиртом. Температура замерзання - 40° С.

10.2.2. Шляхи поступання в організм і токсичність. Отруєння етиленгліколем переважно пов’язані з вживанням його з метою викликати стан сп’яніння.

Мінімально токсичною дозою для людини є 30-50 мл всередину, смертельною — від 100 мл і вище.

10.2.3. Механізм дії етиленгліколю пояснюється двома факторами. Спочатку він, як двохатомний спирт, діє наркотично і може викликати смерть в результаті значного пригнічення центральної нервової системи, в яку він легко проникає і сорбується на клітинних мембранах.

Потім з етиленгліколя в печінці та нирках при участі фермента алкоголь-дегідрогенази утворюються гліколева та щавелева кислоти. Остання зв’язує іонізований кальцій і переходить в оксалати:

Щавелева кислота викликає ацидоз і гіпоксію. Щавелевокислий кальцій, як нерозчинна у воді сполука, викликає некронефроз, закупорку ниркових канальців і анурію.

Зменшення вмісту кальцію в крові та тканинній рідині може привести до ослаблення серцевих скорочень, виникнення гіпотензії, рухових порушень і навіть розвитку судом (синдром тетанії).

2.4. Клінічна картина отруєння.

При отруєннях легкого ступеня порушення обмежуються вегетативними розладами, диспептичними явищами та загальною слабістю, посиленим виділенням оксалатів з сечею.

При отруєннях середнього ступеня відмічаються запаморочення, головний біль, нудота, блювота, болі в животі та попереку, порушення їх сечовидільної функції.

В клінічній картині важкого отруєння розрізняють три стадії: початкових явищ, мозкових проявів і ниркову. Слід відмітити, що вони не завжди чітко розмежовані і не у всіх проявляються в однаковій мірі.

Стадія початкових проявів. Відчуття сп’яніння, що з’являється після прийому етиленгліколю, швидко проходить і наступає безсимптомний період, що може тривати від 2 до 24 год. Потім розвиваються ейфорія, атаксія, запаморочення, головні болі, нудота, блювота, болі в животі, в ділянці попереку. Подібний стан триває від 4 до 15 годин.

Стадія мозкових проявів. Даний період при важких отруєннях явно виражений. Ейфорія швидко змінюється депресією, загальмованістю, станом, подібним до наркотичного, що є передвісником коми. Потерпілі можуть скаржитись на головний біль, болі в поперековій ділянці, онімінння пальців, неприємні відчуття в грудях. Відмічається атаксія, зіниці розширені, з в’ялою реакцією на світло.

Із симптомів ураження центральної нервової системи найчастіше зустрічається різний ступінь порушення свідомості — від оглушення до коматозного стану. Психопатологічні прояви інтоксикації зводяться до порушення пам’яті, слабого орієнтування в довкіллі, різного роду галюцинацій.

Порівняно швидко наступають зміни з боку крові — збільшується кількість еритроцитів, підвищується вміст гемоглобіну,