цикли виробництва кінцевої продукції, недостатнє врахування специфіки зовнішньої діяльності під час розробки програм конверсії, несвоєчасне і поверхневе проведення маркетингу і, як наслідок, - стихійна диверсифікація продукції ВПК.
Потрібно відзначити, що сучасна військово-технічна політика розвинених країн стосовно країн СНД ( в тому числі і України) направлена на перехоплення передових ідей, придбання за безцінь нових технологій та конструкторської документації, закупівлю окремих зразків сучасного високоефективного озброєння для подальшого вивчення і налагодження їх виробництва на своїх підприємствах, а також залучення до співробітництва провідних спеціалістів.
Проте, незважаючи на окремі проблеми, які переживає сьогодні український ВПК, Україна має всі передумови для значного розширення своїх експортних поставок військової техніки на світовий ринок. Доходи від експорту українського озброєння та послуг військового призначення доводять, що продукція українського ВПК в своїй більшості відповідає світовому рівню і не поступається своїм аналогам з найбільших країн-експортерів військової техніки.
Список використаної літератури:
Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України та Росії: співробітництво, партнерство, конкуренція. – К.:НІУРВ, 1998. – 192с.
Чумак В.М., Бегма В.М., Кукин А.Ф., Заборський В.Л. Україна і світовий ринок озброєнь. – К.:НІСД,1997.
Шевцов В.І., Боднарчук Р.В. Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми розвитку. – Стратегічна панорама, №3-4,2000.
Пашков М., Чалий В. Реалії та перспективи стратегічного партнерства // Дзеркало тижня. – 2000. - №22 (320). .
Шевченко В. Українсько-російське партнерство: спроба номер п’ять // Дзеркало тижня. – 2001. - №1 (325).
