Другий рівень – документи, що містять рекомендації про ведення бухгалтерського обліку та аудиту по окремим дільницям і видам діяльності. До них належать національні стандарти по бухгалтерському обліку.

Таким чином, система документів перших двох рівнів складає законодавчу і нормативну базу ведення бухгалтерського обліку та аудиту.

Третій рівень – включає систему документів рекомендаційного характеру (інструкції, вказівки). Ці документи передбачають багатоваріантність рішень організації обліку на підприємствах, виходячи з галузевих особливостей, типу виробництва та інших факторів. Система документів третього рівня розробляється на базі документів перших двох рівнів і не повинна їм суперечити.

Четвертий рівень – сукупність документів підприємства, що розкривають облікову політику господарюючого суб’єкта. Вони розробляються ним на основі документів перших трьох рівнів (робочий план рахунків, форми первинних документів, облікових регістрів).

Нормативна база – письмові документи, що приймаються уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або скасовують норми права [30, ст. 120]. Вона поділяється на внутрішню і зовнішню.

Зовнішня нормативна база – це закони, постанови, накази, інструкції, положення, методичні матеріали з обліку і звітності, з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національні нормативи аудиту, видані і затверджені відповідними органами держави. Вони потрібні для встановлення законності й достовірності відображення господарської операції, відповідності ведення обліку та звітності, проведення аналізу, складання аудиторського висновку.

Для узагальнення, ведення та контролю бухгалтерської інформації на підприємстві необхідно керуватися наступними нормативами, якими регулюється облік та аудит фінасових результатів:

· Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”;

· Закон України “Про оподаткування прибутку”;

· Закон України “Про Податок на Додану Вартість”;

· Закон України “Про Аудиторську діяльність”;

· П(с)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”;

· П(с)БО 3 “Звіт про фінансові результати”;

· П(с)БО 15 “Дохід”;

· П(с)БО 16 “Витрати”;

· П(с)БО 17 “Податок на прибуток”;

· П(с)БО 25 “Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємства”;

· Інструкція до Плану рахунків

Внутрішня нормативна база – це облікова політика суб’єкта, різні методичні інструкції та розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази, розпорядження, посадові інструкції тощо).

Закон України “Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi” визначає правовi принципи регулювання, органiзацiї, ведення бухгалтерського облiку i складання фiнансової звiтностi в Україні та поширюється на всiх юридичних осiб, незалежно вiд органiзацiйно-правових форм i форм власностi, а також на представництва iноземних суб’єктiв господарської дiяльностi, якi зобов’язанi вести бухгалтерський облiк та подавати фiнансову звiтнiсть згiдно з чинним законодавством. Законом передбачено [48]:

- державне регулювання бухгалтерського облiку та фiнансової звiтностi з метою захисту iнтересiв користувачiв та удосконалення бухгалтерського облiку i звiтностi;

- застосування принципiв та методiв ведения бухгалтерського облiку i складання фiнансової звiтностi, якi визначаються мiжнародними положениями (стандартами) бухгалтерського облiку та не суперечать мiжнародним стандартам;

- розробка галузевими мiнiстерствами та iншими органами виконавчої влади методичних рекомендацiй щодо застосування мiжнародних П(С)БО вiдловiдно до галузевих особливостей;

- напрямки дiяльностi Методологiчної ради з бухгалтерського облiку тощо.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi” фінансовий результат (прибуток або збиток) повинен визначатися і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності згідно з принципом нарахування та відповідності доходів та витрат.

Відповідно до вище зазначеного принципу, для визначення фінансових результатів звітного періоду необхідно зіставляти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Тобто, якщо доходи суб'єкта господарської діяльності перевищують витрати, що були здійснені для отримання цих доходів, то він отримує позитивний фінансовий результат (прибуток), у разі, коли витрати більші за доходи господарюючий суб'єкт отримує негативний фінансовий результат (збитки).

Щодо економічної вигоди, то згідно з Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” вона визначається як потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Відповідно до нової редакції ст.6 Закону України “Про оподаткування прибутку” оподатковуваний прибуток розраховується зменшенням скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Скоригований валовий доход визначається виходячи з суми отриманого валового доходу. Стаття 4 Закону визначає склад валового доходу і порядок його зменшення для отримання суми скоригованого валового доходу.

Іншими словами, розрахунок оподатковуваного прибутку безпосередньо не пов'язаний з формуванням балансового прибутку платника податку, хоча останній залишається джерелом сплати податку. Звідси можна зробити висновок, що при певних обставинах (при відсутності або недостатності прибутку) сплата податку на прибуток буде здійснюватись за рахунок фінансових ресурсів підприємства (амортизаційних відрахувань, резервних фондів).

При визначенні суми валового доходу і об'єкта оподаткування слід враховувати особливості формування доходів від здійснення операцій особливого виду (банківських, страхових, торгівлі цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами). Докладно інформацію з цього питання наведено в ст. 7 Закону.

Є сенс зупинитися на характеристиці валових витрат, які є невід'ємною частиною обліку фінансових результатів, що вилучаються із скоригованого валового доходу і суттєво впливають на оподатковуваний прибуток.

Згідно із Законом платник податку на прибуток може відносити до валових витрат виробництва та обігу будь-які витрати у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які ним придбані або