Розмір фонду оплати праці повинен бути погоджений з ефективністю виробництва, в якій відображаються кінцеві результати діяльності. Відповідно до суті ефективності праці можна конста-тувати, що вона є результатом певних функцій у виробничому про-цесі. Це, насамперед, відношення ефекту, одержаного від виконання всіх функцій живої праці до її витрат (тобто кількість вироблених споживних вартостей); по-друге – ефект від підвищення якості і конкурентоспроможності виробленої продукції; по-третє – ефект від економії засобів виробництва (чи збиток від їх перевитрат). Таким чином, вимір ефек-тивності праці полягає у вимірі загальної ефективності виробництва. Найбільш правильним способом виміру ефективності праці, особливо в сучасних умовах дії господарського механізму, може бути вимір лише у вартіс-ному виразі. Він дасть змогу співставити результати ефективності праці як господарств, так і їх структурних підрозді-лів. Найбільш повно цим умовам відповідає показник валового дохо-ду. В колгоспах України (з 1966 року) джерелом фонду оплати праці став валовий дохід господарства. Причому при його розподілі передусім передбачено виділяти кошти на оплату праці колгоспників. Такий підхід дозволив колгоспам (залежно від своїх економічних можли-востей) встановлювати відповідний рівень гарантованої оплати праці.

Валовий дохід господарства характеризує всі сторони його вироб-ничої і фінансової діяльності, орієнтує працівників на прискорення процесу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення організації праці і виробництва. Використання цього показника в господарському механізмі забезпечує матеріальну зацікавленість тру-дових колективів не тільки в збільшенні виробництва і реалізації продукції, а й у всебічній економії матеріальних ресурсів. Тому практика встановлення нормативу формування фонду оплати праці від валового доходу, яка діє в колективних сільськогосподарських підприєм-ствах України, цілком відповідає вимогам ринкових відносин. Адже в показнику валового доходу найбільш повно враховуються результати господарювання і ефективність виробни-цтва, тому саме на його основі може здійснюватися формування фонду оплати праці в ринкових умовах.

Метою проведення політичних і економічних реформ є вирішення головного соціально-економічного завдання - забезпечення зростання валового внутрішнього продукту, орієнтація економіки на підвищення рів-ня життя людей. Для цього повинні бути створені умови, за яких виробник міг би ефективно працювати на ринку, а споживач - ефективно спо-живати. Сьогодні через низький рівень оплати праці існує безпрецедентне обмеження попиту, що стало головним чинником катастрофічного спаду виробництва, а отже - доходів і дер-жави, і підприємств, що призвело до глобальної пла-тіжної кризи. Відновлення мотиваційного механізму до продуктивної праці може відбутися шляхом достатньої її оплати, щоб реанімувати споживчий попит і повернути заробітній платі її історичне місце в системі суспільних цінностей і факторів виробництва. Низький рівень оплати праці, по суті, зруйнував і так хит-кий мотиваційний механізм до продуктивної праці. Робоча сила втратила свою нормальну ціну, яка повинна формуватись на ринку праці і забезпечувати розширене відтворення робочої сили.

Одним із факторів економічного зростання суспільства є праця, її ор-ганізація і стимулювання. Тому економічна політика і характер ринкових реформ повинні бути спрямовані на підвищення ефективності використання праці і виробництва. Необхідною є розробка системи заходів для поліпшення організації й управління, впровадження дійових методів економічного стимулювання.

В умовах ринкового середовища при ринкових відносинах валовий продукт є власністю виробника, отже, розподіляти його повинно саме підприємство. Самостійність у розподілі вало-вого продукту спонукає працівників підвищувати продуктивність своєї праці.

При розподілі валового продукту необхідно дотримуватися оптимального співвідношення між його складовими частинами - матеріальними витра-тами і валовим доходом, який включає оплату праці з нарахуваннями і валовий прибуток. У більшості суб’єктів господарської діяльності матеріальні ви-трати складають понад 60 відсотків валового продукту. Це пов’язано з ви-соким рівнем цін на матеріальні ресурси. Лише в тих господарствах, котрі наперед достатньо можуть забезпечити себе необхідними ресур-сами, зменшується частка матеріальних витрат виробництва, що призводить до збільшення валового доходу. З економічної точки зору співвідношення між валовим доходом як новоствореною вартістю та матеріальними витратами повинно становити відповідно 45-50 відсотків : 55-50 відсотків. У цій ситуації можна забезпечити резерви розширеного відтворення і підвище-ння прибутковості підприємства. Більшу частину валового доходу має складати фонд оплати праці. Це сприятиме піднесенню життєвого рівня кожного працівника.

В умовах вільного вибору стратегічних напрямів діяльності і тактики господарювання підприємства повинні самостійно визначати рівень оплати праці своїх працівників, а механізмами державно-договірного регулювання необхідно забезпечити таке середовище мотивації до праці, яке було б найбільш сприятливим для розвитку сільськогосподарського виробництва, бізнесу, розвитку підприємництва у сіль-ські місцевості, збалансованості товарної маси і платоспроможного попиту населення.