Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства

Склад і структура оборотних фондів. Оборотні фонди підприємства мають матеріаль-но-речову й вартісну форми. У практиці плану-вання та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фон-дів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних мате-ріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонт-них деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (пере-робку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають без-посередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброб-лено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприк-лад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочно-го виробництва).

Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зробле-но в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать ви-трати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, ви-трати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологіч-ну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки фак-торів (тип виробництва, особливості продукції та технології її ви-готовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ре-сурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незаверше-ного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція в дина-міці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і ви-трат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і фор-мами організації виробництва, умовами забезпечення матеріаль-ними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобу-дування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробни-чого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах до-бувної індустрії (40—50% і більше). 

Нормування витрат. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюєть-ся за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галу-зевими науково-дослідними організаціями.

Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виок-ремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за при-значенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, пали-ва тощо; б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного плану-вання) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів норму-вання — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем дета-лізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за зву-женою номенклатурою).

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів перед-бачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та еконо-мічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окре-мих елементів, які у сукупності становлять загальну величину вит-рати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, збе-рігання тощо).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахун-ковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш про-гресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що ба-зується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуван-ні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабора-торним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зни-ження норм у наступні роки. Його практичне застосування допус-кається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко вико-ристовують, матеріалів.