Реферат на тему:

Планування собівартості продукції

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окре-мих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. Як уже зазначалося, у підрозділах з корот-ким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) не-завершеного виробництва виробнича (цехова) собівартість гото-вої продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періо-ду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного ви-робництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрі-зняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:

Ск = Сз + Сн1 - Сн2, (6.6)

де Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий

період, грн.;

Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) дани-ми, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певно-го типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробни-цтві собівартість незавершеного виробництва за окремими замов-леннями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випу-ску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виро-бничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства.

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції під-розділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передба-чає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собі-вартість кінцевої продукції є її підсумком.

(6.7)

де п — кількість найменувань виробів;

М — кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Соі — виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Планування собівартості окремих виробів займає особливе мі-сце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для об-грунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.

Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх засто-сування залежить від ряду обставин, передусім від широти но-менклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктово-го виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:*

весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);*

продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потре-бують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).

У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.

(6.8)

де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за пла-новий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;

N — обсяг готової продукції за плановий період у натураль-ному виразі.

Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули (6.8). У загальному випадку

(6.9)

де т — кількість стадій виробничого процесу;

Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;

Nj — випуск продукції на j-й стадії.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами

еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від ба-зового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за да-ними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомістко-сті виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо.

Приклад. Припустимо, пивзавод виготовляє три сорти пива:

А, Б, В. За місяць виготовлено 90 000 декалітрів, на що витрачено 979 000 грн. Дані за окремими сортами наведено в табл. 6.3. Ба-зовим є сорт Б.

Таблиця 6.3

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВИПУСК ПИВА ЗА МІСЯЦЬ

Сорт пива |

Виготовлено декалітрів |

Коефіцієнт еквіалентності |

Виготовлено декалітрів базового сорту

А |

25000 |

1,2 |

3О 000

Б |

35000 |

1,0 |

35000

В |

ЗО 000 |

0,8 |

24000

Разом—— |

89000

Витрати на декалітр базового сорту

Соб=979 000/89 000 = 11 грн.

Собівартість інших сортів така:

Со.а=11*1,2=13,20 грн.,

Со.в = 11 * 0,8 = 8,80 грн.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосу-вання, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати (див. таблиці 6.1 і 6.2). Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на техноло-гічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Во-ни безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за розглянутою в підрозділі 6.2 методикою. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експ-луатацію машин та устаткування і витрат на організацію та упра-вління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгал-терського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальнови-робничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Ко-ли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин

та устаткування і витрати на організацію та управління вироб-ництвом.

На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.