Подальша механізація й автоматизація виробництва, створен-ня гнучких виробничих систем ведуть до інтеграції технологіч-них процесів, коли різні вироби обробляються в єдиній системі переналагоджуваних машин. За цих умов витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування на кожний виріб слід обчи-слювати на основі нормативів витрат на одну машино-годину роботи системи і часу обробки з урахуванням коефіцієнта її па-ралельності (одночасної обробки різних виробів). Якщо такі нор-мативи складно визначити за всіма витратами, що входять у кош-торис витрат на утримання й експлуатацію машин та устатку-вання, то як планові, так і фактичні витрати, які залишилися ненормованими, розподіляються пропорційно нормативним ви-тратам.

Розглянута методика розподілу витрат на утримання й експлу-атацію машин та устаткування дає змогу істотно підвищити точ-ність калькулювання. Але вона має недолік, який стримує її ши-роке застосування. Нормативи витрат на одну машино-годину роботи устаткування і відповідно її собівартість значною мірою залежать від його завантаження. За рівномірного завантаження устаткування в часі собівартість машино-години його роботи до-сить стабільна. При нерівномірному завантаженні устаткування протягом року (кварталу), що властиво одиничному й дрібносе-рійному виробництву, нормативні ставки витрат на одну маши-но-годину треба перераховувати, а це вимагає додаткових витрат ресурсів. Проте, незважаючи на цей недолік, зазначена методика є найбільш перспективною. Вона може мати деякі модифікації з метою спрощення застосування (метод машино-коефіцієнтів), але сутність її від цього не змінюється.

За умов розглянутого розподілу витрат на утримання й експ-луатацію машин та устаткування другу частину загальновироб-ничих витрат, тобто витрати на організацію й управління вироб-ництвом, можна розподіляти пропорційно трудо- або машино-місткості виробів, про що мова йшла вище. У цьому випадку

Со.о=Сг t (6.12)

де Со.о — витрати на організацію й управління виробництвом на один виріб;

Сг — витрати на організацію й управління виробництвом на одну людино- або машино-годину по виробничому підрозділу, грн.;

t — трудомісткість (машиномісткість) певного виробу, год. Якщо підрозділ має статус центру прибутку, величина остан-нього визначається за формулою:

П=Вk-Сk (6.13)

де П — прибуток підрозділу за певний період, грн.;

Вк — випуск кінцевої продукції підрозділу в установлених ці-нах, грн.;

Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу, грн.

Тут можливі різні варіанти прибутку залежно від того, як формуються внутрішні ціни на продукцію підрозділів і як по-криваються загальногосподарські та комерційні витрати підпри-ємства.

Якщо ціни формуються на рівні ринкових, а собівартість — на рівні виробничих витрат підрозділів, тобто витрати адміністрати-

вні та витрати на збут відносяться не на собівартість продукції, а на розрахунковий (плановий, звітний) період, то прибуток, ви-значений за формулою (6.13), у світовій практиці, а з 2000 р. і в Україні, називають валовим. Щоб одержати реальний (операцій-ний) прибуток підприємства, від загального валового прибутку (суми прибутків підрозділів), треба відняти зазначені витрати пе-ріоду.

Коли ціни на продукцію підрозділів ринкові, а собівартість її

охоплює всі витрати, як виробничі, так і адміністративні та збу-тові (калькулювання за повними витратами), тоді прибуток, об-числений за формулою (6.13), є реальним операційним прибут-ком підприємства. У цьому разі при калькулюванні між підроз-ділами розподіляються адміністративні та збутові витрати, які згодом відносять на собівартість виробів пропорційно певній базі аналогічно розподілу загальновиробничих витрат.

У випадку, коли прибуток підрозділів формується на основі внутрішніх технологічних і коопераційних передач їх продукції за трансфертними (планово-розрахунковими) цінами, він не є ре-альною величиною. Оскільки передача продукції із підрозділу в підрозділ не є реальним актом купівлі-продажу, то й прибуток, який ніби-то утворюється при цьому, є показником умовним. Він відіграє суто стимулюючу роль. Тому сума прибутків підрозділів за цих умов не відображає величини прибутку підприємства чи якоїсь його конкретної частини.